Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Page 405

Розділ 6. Клас проти нації
тири роки тому, рецензії на «Історію» Грушевського. Цього разу він
намагався бути обережнішим в оцінках, але ж ніяк не міг передбачити
майбутні зміни партійної лінії та їх наслідки для історіографії. За іроні­
єю, багато історичних проблем, які він уважав «остаточно вирішеними»
1934 року, совєтс ька історіографія невдовзі витлумачила наново, і він
знову мусив пристосовувати свої погляди до нової доктрини. Наприклад,
в «Нарисі історії України» 1942 року за редакції Ястребова, Костя Гус-
листого і Лазаря Славіна повстання Хмельницького представлено не як
«селянську війну», а як «національно-визвольну війну українського на­
роду», а Хмельницького - видатним героєм. Входження України до скла­
ду Московської держави стало «меншим злом» не порівняно з перспек­
тивою народного повстання, як писав Ястребов 1934 року, а у зв’язку з
імовірним захопленням України Польщею або Османською імперією192.
Грушевський ніколи не відповідав на критику публічно. Що він ду­
мав і відчував до своїх кривдників, можна лише припустити з недруко-
ваної рецензії його близького співробітника Василя Герасимчука на IX
том «Історії України-Руси». У відповідь на опубліковані в Совєтській
Україні «образливі» рецензії на праці історика Герасимчук заявив, що,
попри всі твердження критиків Грушевського, неможливо написати іс­
торію XVII століття, не порушуючи національного питання, і що го­
ловним історичним чинником тієї доби був «націоналізм». Він також
завважив, що під маскою пролетарської науки рецензенти пропагували
імперіялістичний різновид націоналізму193.
Про які загальні зміни в марксистському розумінні історії Украї­
ни свідчила критика поглядів Грушевського на Хмельниччину? З інспі­
рованих владою рецензій на праці історика чітко видно, що після по­
рівняно короткого періоду, коли різні групи істориків-марксистів
самотужки й хаотично намагалися застосувати марксистську парадигму
до історії України, центру вдалося накинути уніфіковану і обов’язкову
візію української минувшини. Ця візія протягом 1930-х років кардиналь­
но зміниться, але відкритій конкуренції між різними інтерпретаціями
історії було рішуче покладено край. Головною жертвою нового шабло­
ну стала концепція національної історії й історичні символи, які надто
близько стояли до національної парадигми історії України. Наприклад,
інтерес до історії козацтва в очах істориків-марксистів утілював усе
неправильне в національній парадигмі: націоналізм, державництво, елі-
тизм, відсутність інтересу до проблематики соціяльного розшарування і
класової боротьби в українському суспільстві.
26*
403