Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Página 404

Частина друга. Нація і клас
Критика Ястребова на адресу Грушевського показує, як автор-марк-
сист, нездатний зрівнятися з Грушевським за рівнем професіоналізму,
намагається знеславити його не лише як виразника політично шкідливої
ідеології, а і як упередженого, недобросовісного дослідника. Ястребов
напався на використання Грушевським щоденника Павла Алепського,
православного арабського мандрівника, який разом з антіохійським па-
тріярхом Макарієм у середині 1650-х років відвідав Україну. Як уже
сказано, у щоденнику Павла Алепського Грушевський побачив відбиток
революційного духу тієї доби. Для Ястребова, навпаки, свідчення ман­
дрівника - це спроба намалювати ідилічну картину класової гармонії в
Україні доби Хмельницького, картину, яку Грушевський нібито запо­
зичує для своїх класових цілей: «Так буржуазний ідеолог Грушевський
підтасовує факти, щоб зробити слідом за Павлом Алепським, з України
середини XVII століття, з її лютою боротьбою мас за своє визволення,
якусь щасливу Аркадію»189. Тут Ястребов ішов слідами наркома освіти
Володимира Затонського, який, виступаючи в січні 1934 року, зациту-
вав уривок зі щоденника, де Павло Алепський зазначає, що в ті часи
майже все населення України було письменним. Нарком поглузував ще
з кількох тверджень арабського автора, а про Грушевського та його
історичне джерело висловився так: «вчений історик, замість поставити
під сумнів це джерело Павла Алепського, намагається психологічно ви­
правдати нісенітницю, що вже занадто коле очі»190.
Затонський і Ястребов не усвідомлювали, що, глузуючи з розповіді
Павла Алепського, вони насправді чинять комуністичне святотатство,
адже цю самісіньку цитату використав Лєнін у промові, яку 1913 року
написав для Григорія Петровського (депутата-більшовика в російській
Державній думі), аби продемонструвати катастрофічні наслідки цар­
ської освітньої політики. Петровський заявив у Думі, що влада століття­
ми нехтувала питання освіти, стрімко зменшилася кількість письменних
людей в Україні, яка ще в середині XVII століття уславилася високим
рівнем письменности191.
Хоча цю неумисну зневагу до Лєнінової пам’яті сучасники не завва­
жили, це не означало, що й інші критики Грушевського вийшли сухими
з води. Нападаючи на історика, його опоненти мали стати на позицію,
яка відповідала поточній лінії партії. А що лінія змінювалася, то раніше
тлумачення критиками історичних подій становило серйозну небезпеку
і для них самих.
Як уже сказано, Ястребов 1934 року вважав за потрібне зректися
своїх «помилкових» поглядів, висловлених у першій, опублікованій чо­
402