Частина друга. Нація і клас
Західної України( 1919)- доказ його ворожости до УССР і підтримки соборної буржуазної України. Ще серйозніше за тих обставин звучало те, як Свідзінський окреслив стосунки Грушевського та його « найпершого учня » Гермайзе, схарактеризованого як учасника « контрреволюційної змови ». Завершував рецензію випад проти старих кадрів- один із лейтмотивів культурної революції в Україні. Свідзінський писав, що соціялістичну культуру може побудувати лише робітничо-селянська інтелігенція, а до старих кадрів слід « приглядатися, щоб не повторювалась така справа, яку ми мали із“ Спілкою Визволення України” » 158.
Протягом 1929 року ідеї Грушевського служили мірилом « правовірности » істориків-марксистів. Якщо історик-марксист хотів довести свою ідеологічну чистоту, він нападав на Грушевського, якщо хотів дискредитувати і вцілити в опонента, то звинувачував у тому, що той поділяє або й захищає погляди Грушевського. Саме так було на Першій всесоюзній конференції істориків-марксистів і харківській дискусії про схему української історії Яворського. Під час харківських дебатів послідовники Яворського називали його головним досягненням створення марксистської схеми української історії на заміну схеми Грушевського і видання підручників, які перевершили « Ілюстровану історію України ». Самого Яворського дуже схвилювали цілком справедливі звинувачення у впливі концепції Грушевського на його бачення монгольської доби в історії України. В перебігу дискусії він намагався довести, що між їхніми поглядами немає жодного зв’ язку, бо він, мовляв, розглядає монголо-татарську навалу з класового погляду, а Грушевський на основі монгольського періоду в історії України розвинув цілу концепцію безкласовости українського суспільства159.
Офіційна ідеологічна кампанія спершу спрямовувалася проти істориків-марксистів, Гермайзе і згодом Яворського, але для Грушевського потенційно вона була ще небезпечнішою, бо головним ворогом критики вважали саме його. Історики-марксисти могли помилятися, але Грушевському та іншим буржуазним історикам виправдання не було. Таке розуміння ієрархії ворогів висловила одна з учасниць харківської дискусії, близька співробітниця Яворського Каретнікова. Захищаючи патрона від нападок опонентів, Каретнікова відзначила: якщо Яворський і справді належить до одного ідеологічного табору з Грушевським, як це стверджує хтось із дискутантів, то нехай він одразу піде в ДПУ і заявить, щоб Яворського взяли під нагляд160. Вона не сумнівалася, що так уже зробили або повинні зробити у випадку з Грушевським. На її думку
392