Розділ 6. Клас проти нації
1929 року153. Вона дає змогу побачити, як « великий перелом » у партійній політиці вплинув на сприйняття марксистами не лише Грушевського, а й Багалія, колишнього фаворита режиму серед дореволюційних науковців. Автор рецензії, молодий марксист Федір Ястребов, заповнював прогалину в марксистській критиці немарксистських видань, яку оприявнила « дискусія Яворського ».( Один із її учасників завважив, що історики-марксисти не зреагували ні на перший том « Нарису » Багалія, ні на першу книгу IX тому « Історії » Грушевського154.)
У дусі нових віянь Ястребов обвинуватив Багалія в прихильності до буржуазних істориків і озвучив важливий імператив, який сигналізував нову епоху у ставленні партії до інтелігенції: або ви з пролетаріятом, або проти нього- tertium non datur155. Ястребов докладно зупинився на оцінці Багалієм інтерпретацій історії України Грушевського і закинув брак критики щодо нього в історіографічному розділі « Нарису ». Ястребов уважав Грушевського очільником буржуазно-націоналістичної історичної школи в Україні154 і наголошував, що, приймаючи його історичну схему, Багалій стає на бік суб’ єктивної соціології та буржуазного націоналізму. Свідомо чи ні, але Ястребов перекручував погляди Багалія, адже той погоджувався з Грушевським щодо осібного характеру української історії, проте не щодо парадигми її розвитку. Спотворення поглядів опонента ставало дедалі звичнішим явищем у тогочасних теоретичних дискусіях та ідеологічних нападках, рецензія Ястребова тут не виняток. Цей метод рецензенти-марксисти часто застосовуватимуть, критикуючи праці Грушевського.
Не дивно, що 1929 року найрізкіше виступали проти Грушевського представники кола Яворського, через належність до якого самі потрапили під підозру і стали об’ єктом нападок. Для багатьох істориків-марксистів розкритикувати Грушевського було найкращим способом довести свою ідеологічну надійність. У грудні 1929 року співробітник Яворського Михайло Свідзінський, якого разом з Володимиром Сухино-Хоменком невдовзі звинуватили в « яворщині » й націонал-ухильництві, надрукував у харківському « Прапорі марксизму » рецензію на редагований Грушевським журнал « Україна » за 1927-1929 роки157. Свідзінський закинув Грушевському перебільшення ролі інтелігенції в історії України і заявив, що він та його журнал пропагують ідею безбуржуазного характеру української нації. Та Свідзінський не просто критикував методологічні вади історика, а й висунув кілька політично небезпечних обвинувачень. За його словами, позитивна оцінка Грушевським акту злуки Східної і
391