Частина друга. Нація і клас
капіталізму, але він був майже невразливим у Харкові, де виступав борцем проти націоналістичних ухилів148.
Як зіткнення Покровського з Яворським вплинуло на стосунки Грушевського з марксистським істеблішментом в Україні? Численні покликання на Грушевського та його праці під час московської й харківської дискусій, а також дедалі частіші нападки на нього і його працівників у ВУАН дають задосить матеріялу, щоб відповісти на це питання.
Звістки про сутичку Покровського з українськими істориками на московській конференції дійшли в Україну в січні 1929 року і викликали хвилю занепокоєння149. Грушевський у геть поганому настрої писав Студинському, що від неприємних думок його відволікає тільки праця над гранками, відверто натякаючи на невтішні наслідки Першої всесоюзної конференції істориків-марксистів150. Обвинувачення Грушевському в Москві та під час « дискусії Яворського » у Харкові звучали як ніколи гостро. Вслід за словесними ескападами почалися нападки в пресі. Першим сиґналом про близькі переміни на гірше стала стаття « Псевдомарксизм на службі українського націоналізму » у травневому числі журналу « Більшовик України » 1929 року, що належала перу мимовільного призвідці московської сутички між Покровським і Яворським Зиновія Гуревича. Власне, це була доповідь Гуревича, виголошена 25 березня того самого року, у якій він критикував Йосипа Гермайзе, марксистського « заступника » Грушевського. Той іще не був тоді головною мішенню критики, але прикметно, що на Гермайзе, якого згодом заарештували і засудили за сфабрикованим процесом Спілки визволення України, напалися передусім за його зв’ язки з Грушевським. Гуревич засудив Гермайзе за спроби представити Грушевського марксистом, добачаючи у нього самого націоналістичні переконання, і завершив загрозливою тезою: « В особі О. Гермайзе ми маємо епігона історичної школи акад. М. С. Грушевського » 151.
Лейтмотив нової ідеологічної кампанії десь такий: від буржуазного історика Грушевського можна чекати немарксистських позицій, але жоден історик-марксист не може бути його апологетом чи зазнавати його впливу. Ця думка голосно прозвучала не лише в перебігу « дискусії Яворського » у травні 1929 року, а й у численних статтях і рецензіях з нападками на Гермайзе, Яворського та інших марксистів і близьких до них істориків старої школи, зокрема й на Дмитра Багалія152. Критична рецензія на перший тому « Нарису історії України на соціяльноекономічному ґрунті » Багалія з’ явилася в « Прапорі марксизму » восени
390