Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Page 391

Розділ 6. Клас проти нації
торії», написаній у 1910-х роках, а й на історії російської культури, ви­
даній за совєтських часів. Він теж уважав, що Покровський успадкував
імперську схему російської історії142. Але більшість істориків-марксистів
висловилася на захист Покровського. Гуревич, який, повернувшись із
Москви, змінив позицію на протилежну, тепер доводив, що схема По­
кровського потребує певних поправок, але її не слід повністю відкида­
ти143. Інший учасник дискусії Карпенко дорікав, що Яворському не ли-
чить спрямовувати удари своєї критики проти російської марксистської
історіографії. За його словами, неправильно нападати на Покровського
на основі його дореволюційних праць, йому можна закинути недооцінку
важливости національного питання, але обвинувачувати у великодер­
жавницькому шовінізмі хибно144. Шпунт натомість стверджував, що по­
милки Покровського (він нібито визнавав тезу про окремий історичний
розвиток України в XVI-XVII століттях і заперечував у ХІХ-му) слід
розглядати в історичній перспективі, бо коли Покровський писав свою
«Історію», головним завданням марксистської історіографії було боро­
тися з історіографічною школою Соловйова, Чичеріна і Ключевського145.
Жоден з адвокатів Покровського не міг виправдати його повністю,
тож усі мусили визнати, що в історичних працях він припускався «по­
милок» у національному питанні. Арґументи, які висували Яворський,
Сухино-Хоменко і Десняк, куди більше відповідали партійному дискур­
су доби «коренізації», ніж погляди Покровського. Покровський, хоч і
засуджував російський імперіялізм, таки залишався в межах парадиг­
ми, яку Грушевський назвав «звичайною схемою “русскої” історії». Він
або іґнорував історію України, або подавав її крізь призму російсько­
го історичного наративу, як у своїх дореволюційних працях. Оборонці
Покровського знайшли вихід з невирішуваної дилеми в постулаті про
другорядну роль в історії національного чинника порівняно з класо­
вим. Найґрунтовніше цю тезу під час харківської дискусії виклав Рубач.
Він заявив, що помилки Покровського стосуються радше національно­
го питання, ніж засадничої сфери соціяльно-економічних проблем144.
До «помилок» у національному питанні учасники дискусії пропонували
ставитися набагато терпиміше, ніж до «помилок» у класових моментах.
Як завважив у дискусії Гуревич, добре, що Яворський не виголосив у
Москві доповідь про нову схему української історії, інакше його звину­
ватили б не лише в націоналізмі, а й у речах куди серйозніших147. По-
кровському в Москві могли закинути помилкову теорію торговельного
389