Розділ 6. Клас проти нації
ли боротьбу проти шляхетської неволі, згодом український революційний пролетаріят, який, змагаючись з українською дрібною буржуазією за те, хто стане на чолі селянської революції, знайшов союзника в особі російського пролетаріяту. В апогеї боротьби український революційний пролетаріят спільно з російським пролетаріятом і селянською біднотою пішов у наступ проти буржуазії за соціяльне й національне визволення. Це була соціялістична революція, у схемі Яворського- частина світової революції137. Окремішність українського історичного наративу у його викладі підтверджувало те, що всі головні персонажі були українцями, а залучений у ролі активного діяча останніх двох етапів дореволюційної історії України російський пролетаріят мав лише продемонструвати, що від російських подій її не відділяла « Велика китайська стіна ».
Схему Яворського розкритикували більшість учасників дискусії, але реальну альтернативу запропонували тільки двоє істориків, Шпунт і Рубач. Шпунт ганив Яворського за те, що той уважав національний і класовий чинники однаково важливими, і запропонував натомість своє бачення української історії як частини « східноєвропейської історії ». Як показала дальша дискусія, Шпунтова « Східна Европа » складалася переважно з європейської частини СССР, Польща й інші країни регіону лишилися обіч. Це зробило його легкою мішенню для обвинувачень у спробах відродити імперську схему російської історії та в потуранні великодержавному шовінізму. Урешті-решт він мусив визнати « помилки » й покаятися. На кінець 1929 року ЦК КП( б) У офіційно засудив теорію східноєвропейської історії як шовіністичну, а Шпунт визнав свої хиби у примітках до тексту свого виступу, опублікованого в журналі « Літопис революції » на початку 1930 року138. Його каяття взяли до уваги і, на відміну від « яворщини », кампанію проти « шпунтизму » в партійній пресі не розгорнули. Випадок Шпунта чітко показав, що хоч партія і далі проголошує боротьбу на два фронти: проти буржуазного націоналізму й великодержавницького шовінізму,- до першого вона ставиться куди серйозніше, ніж до другого. Боротьба проти українського націоналізму безперечно перетворилася на головне завдання партійних органів в Україні.
Зрікшись наприкінці 1929- на початку 1930 року концепції « східноєвропейської історії », Шпунт прийняв концепцію « історії народів СССР », яку під час « дискусії Яворського » захищав Михайло Рубач. Той у своєму розлогому виступі вслід за багатьма дискутантами закинув Яворському перенаголошування національного питання в історії. Як пе
25 *
387