Частина друга. Нація і клас
тягнуло за собою звинувачення в солідарності з контрреволюційним історіографічним табором, який уособлювали Мілюков і Грушевський. Ці арґументи допомогли Покровському подолати опозицію на конференції і запровадити незабаром організаційний контроль Москви над марксистською історіографією в республіках. Це помітно вплинуло на творення російськоцентричної парадигми « історії народів СССР » і долю марксистської схеми української історії, яка наприкінці 1920-х років стала головною перешкодою для російськоцентричного світогляду совєтської марксистської історіографії.
Питання нової, окремої від російської, марксистської схеми історії України учасники конференції дискутували і приватно. Саме на його тлі зійшлися в суперечці російські й українські іеторики-марксисти, обговорюючи доповідь Яворського. Представник української делегації Михайло Рубач у своєму виступі не зміг оминути коридорні дискусії: « Я откровенно скажу, в кулуарах говорят: ви [ українські марксисти ] создаете свою схему, что зто за схема, неужели там настолько много отличий и т. д., и т. п.» п \ Характер застережень російських марксистів проти окремого марксистського наративу української історії оприявнився у нападках Павла Ґоріна на Яворського:
На У крайнє єсть, конечно, свои особенности исторического развития, и никто отрицать зтого не стан ет,- казав Ґорін на конференції,- но я не думаю, чтобьі историки Украиньї в погоне за марксистской схемой истории Украиньї дали би нам вместо Украини историю, похожую на историю Китая, отгороженную великой китайской стеной о т исторических процессов в России. З т о била би, конечно, самая смешная карикатура, ничего общего не имеющая ни с марксизмом, ни даже с буржуазної * обьективной наукой126.
Російські історики-марксисти за будь-яку ціну намагалися не допустити вироблення українського марксистського історичного наративу, незалежного від російського і формою, і змістом. А Яворський, очевидно, прагнув використати трибуну всесоюзної конференції, щоб отримати згоду на створення саме такого наративу. На конференцію він надіслав тези доповіді про нову схему історії України, але, на його подив, доповідь до програми не взяли. Напевне, організатори не хотіли ризикувати і давати йому нагоду реалізувати свою мету. Та коли дискусія після виступу Яворського про « антимарксистську » історіографію в Україні засвідчила, що більшість учасників його не підтримають, Ґорін
384