Частина друга. Нація і клас
кровського у завершальній промові припинити атаки на націоналістичні ухили в марксистській історіографії, спрямовані передусім проти Яворського120. Однак у кінцевому підсумку тактика Яворського дала дуже обмежені результати. Конференція ухвалила створити всесоюзну організацію істориків-марксистів, а не децентралізовану асоціяцію республіканських організацій, як він пропонував, і Покровський привітав цю резолюцію. Він зізнався, що перед конференцією трохи побоювався проявів « націоналістичних пережитків » і схилявся до федеративної структури організації, але єдність, яку виказали учасники конференції, переконала його, що організація мусить бути централізованою, всесоюзною. За його словами, цю ухвалу слід уважати не прикладом великодержавницького шовінізму, а доказом, що учасники конференції- « справжній марксистський колектив », здатний підпорядкувати національні інтереси спільній боротьбі на класовому фронті. Покровський, який зорганізував Першу всесоюзну конференцію істориків-марксистів у відповідь на VI Міжнародний історичний конґрес, що відбувся в Ослі влітку 1926 року, висловив гордість, що історики-марксисти на своєму зібранні продемонстрували одностайність, на відміну від національної розмежованости істориків буржуазних121.
Під час російсько-українських дебатів Покровський намагався прибрати позу безстороннього судді двох груп істориків-марксистів, хоча саме він завдавав на конференції атмосферу нетерпимости й інспірував обвинувачення на адресу українських істориків. Звіт про конференцію працівника українського Наркомосу Семена Семка показує, що саме Покровський визначив результати голосування про націоналістичні ухили в марксистській історіографії. Конференція засудила прояви буржуазного націоналізму- ця резолюція була спрямована проти української делегації, але оминула прояви великодержавницького шовінізму. Семко розкритикував спроби Покровського пов’ язати Грушевського з російським емігрантом Васілієм Шульґіним і заявив, що Покровський через Ґоріна впливав на висвітлення конференції в московських газетах. Семко долучив до звіту вирізки двох статтей з « Вечерней Москвьі » і « Правдьі », у яких Ґорін стверджував, що українські історики-марксисти перебувають під впливом Грушевського, котрий, як Мілюков, усі надії покладає на вибух селянського повстання проти совєтської влади122.
Інформація, яку Ґорін подав до московських газет, ґрунтувалася на висловлюваннях самого Покровського під час обговорення доповіді Яворського. В устах Покровського Грушевський і його історична пара-
382