Частина друга. Нація і клас
вністю звільнилися від російського великодержавницького шовінізму114, і тому відкинув пропозицію « допомоги » з Москви.
Всесоюзне товариство істориків-марксистів, ініційоване Міхаілом Покровським, незабаром стало яблуком розбрату між Харковом і Москвою. Яворський, за яким, імовірно, стояв Скрипник, повстав проти намагань Павла Ґоріна, одного з найближчих співробітників Покровського й секретаря товариства, заснувати централізовану всесоюзну організацію, і запропонував створити всесоюзну асоціяцію республіканських товариств істориків-марксистів. На противагу московським планам 20 грудня 1928 року, напередодні від’ їзду української делегації до Москви на Першу всесоюзну конференцію істориків-марксистів, Яворський і Скрипник організували Українське товариство істориківмарксистів. Яворський оголосив про це з трибуни всесоюзної конференції і задекларував намір товариства зібрати власну конференцію у травні 1929 року та видавати журнал під такою самою назвою, що й московський,- « Історик-марксист ». Звісно, ніхто не чекав такого від українських колеґ. В організаційному звіті конференції Ґорін зазначив, що секції Всесоюзного товариства істориків-марксистів уже створено в Білорусії і на Закавказзі, в Україні ж справа затягується, хоча потреба згуртувати кадри істориків-марксистів там як ніде гостра115.
Головний виступ Яворського на конференції було присвячено критиці української буржуазної історіографії. На вибір теми вплинуло багато чинників, зокрема спроба розчистити ґрунт для нової марксистської схеми історії України, у якій вона поставала б окремо від російської історії не лише за формою, а й за змістом. Отже, Яворський мусив продемонструвати своїм опонентам в Україні, що стара « буржуазна » історіографія для цієї мети не годиться. Виступити проти « антимарксистських » тенденцій в українській історіографії було також добрим способом утвердити марксистську правовірність самого Яворського. Це багато важило з огляду на змагання Москви й Харкова за контроль над марксистськими науковими інституціями в Україні. У своєму виступі Яворський, очевидно, намагався випередити можливі закиди опонентів про занадто сильні буржуазні впливи в ' Україні, аби залишити місцеві марксистські кадри сам на сам із ними. Він заявив, що, попри міцні позиції буржуазної історіографії в Україні, українські марксисти оцінюють ситуацію правильно, досягли добрих результатів у боротьбі з класовим ворогом і підтвердили свою здатність контролювати ситуацію без допомоги з Москви. Не було кращого способу довести це, ніж
380