Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Page 379

Розділ 6. Клас проти нації
і революція» до дня народження Грушевського109. Аналізуючи праці
ювілянта, Гермайзе виокремив два головні його здобутки. Перший -
Грушевський спер українську історію на національну основу: неабияке
досягнення, з огляду на те, що досі українські елементи у працях укра­
їнських істориків через обмеження російської цензури ретельно при­
ховувалися. Другий - Грушевський об’єднав українські культурні сили
з Російської й Австро-Угорської імперій, до чого закликав Михайло
Драгоманов.
Окремі ремарки про Грушевського та його досягнення Гермайзе за­
позичив просто зі вступу до ювілейного збірника, виданого студентами
й колегами Грушевського у Львові 1906 року з нагоди 40-річчя історика.
Так само як редактори цього збірника, Гермайзе писав, що Грушевський
поставив історію України на фундамент національної ідеї і досліджував
тяглість національного життя110. За його словами, такий підхід до історії
України відображав с о ц іа л ь н і й національні прагнення Грушевського,
але не жертвував науковим характером його роботи, що спирався на
ґрунтовне вивчення джерел. Гермайзе стверджував, що за якістю на­
укового апарату й аналізу Грушевський перевершив Сєрґея Соловйова
і Васілія Ключевського. На доказ високого наукового рівня його праць
Гермайзе наводив оцінки фахівців: внесок Грушевського до українських
і східноєвропейських історичних студій визнали такі російські історики,
як Дмітрій Корсаков, а нову схему східнослов’янської історії сприйняли
Алєксандр Прєсняков і Міхаіл Покровський111.
Стаття Гермайзе мала на меті, зокрема, захистити Грушевського від
обвинувачень у філософському ідеалізмі, що їх висували багато біль­
шовицьких істориків і навіть такі новонавернені марксисти, як Багалій.
Гермайзе заявив, що помилково вважати Грушевського повним ідеа­
лістом, бо він ніколи не мислив «духовну діяльність» рушієм соціяль-
ного розвитку, не вірив у стихійну мудрість народних мас, як вірили до
нього Данило Мордовцев чи Микола Костомаров, і ніколи не ідеалізував
минуле, як-от Дмитро Яворницький. Інтерес Грушевського до економіч­
ної історії України підтверджував, що він не ідеаліст. Від марксистських
істориків, на думку Гермайзе, Грушевського відрізняло те, що він не
схвалював моністичний підхід до історії. Він зважував усі історичні чин­
ники і не зводив їх до спільного соціологічного знаменника.
Те, що Багалій та дехто з істориків-марксистів називав «еклектиз­
мом», Гермайзе іменував плюралізмом. Ще він охарактеризував Гру­
шевського як історика, який одного дня може стати марксистом, бо не
377