Розділ 6. Клас проти нації
дійців, а й надавав схемі української історії Грушевського більшої леґітимности в контексті панівного совєтського дискурсу. За цими аргументами, кожна союзна республіка мала самоочевидне право на власну історію, а схема Грушевського уможливлювала писати таку історію.
Багалій згоджувався з історичною схемою Грушевського в жодному разі не безумовно97. Його різкий осуд Линниченка за нехтування соціяльно-економічного чинника в історії стосувався і праць Грушевського. Основний історіософський підхід Грушевського, за означенням Багалія, полягав у дослідженні національної історії в її трьох головних вимірах: територія, народ і держава- з наголосом на перших двох. З одного боку, Багалій схвалював цей підхід, бо він підважував традиційну схему « російської » історії як історії держави, а з другого, критикував його за супротивний матеріялізму філософський ідеалізм і хибний монізм- національний, а не соціяльно-економічний. Багалій, очевидно, перший дослідник праць Грушевського, який указав на чільний елемент його історіографії- гегелівську тріяду теза-антитеза-синтеза. Застосована до історії України, вона оберталася трискладовою схемою розвитку української нації: формування, занепад і відродження. Багалій писав, що Грушевський вивчав перші два періоди як історик і брав участь у третьому як політик98.
Крім філософських і методологічних принципів, Багалій не погоджувався з Грушевським і щодо низки конкретних проблем української історії. Найважливіше серед них- питання київської спадщини: Грушевський уважав, що Київська Русь- суто український утвір, натомість Багалій підходив до питання зваженіше. Він визнавав, що історія Київської Русі- головно результат діяльности українських племен, але її слід вважати частиною і російського історичного досвіду, бо в ній брали участь і російські племена99. Ще один момент розбіжностей між Багалієм і Грушевським- періодизація української історії. Багалій доводив, що періодизація Грушевського( Київська Русь, литовсько-польська і козацька доба) ґрунтувалася передусім на державницько-політичних засадах, і пропонував схему, базовану на соціяльно-економічних чинниках100.
Попри ці незгоди, Багалій назвав « Історію України-Руси » найбільшим досягненням домарксистської української історіографії і закликав українських істориків старшого віку й молоде покоління науковців-марксистів об’ єднати зусилля і створити марксистську синтезу української історії101. Важко сказати, наскільки Багалій вірив у конечність матеріялістичного і соціяльно-економічного підходу до історії,
373