Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Page 374

Частина друга. Нація і клас
марксистській критиці. Багалій писав, що Грушевський - перший істо­
рик, який відділив український історичний процес від російського на ко­
ристь обом, автор першої наукової історії українського народу, тобто
історії на національному ґрунті. «Історія України-Руси» зробила його
найвищим авторитетом у галузі українських студій і забезпечила йому
чільне місце в українській історіографії, яке доти посідав Володимир
Антонович94. В устах Багалія, учня Антоновича й авторитетного істори­
ка, це було неабияке визнання здобутків колеґи. Це був і ляпас совєт-
ському керівництву, яке намагалося додати Багалієві престижу коштом
Грушевського й зіткнути істориків лобами95.
Найважливіше у статті, що Багалій загалом погодився зі схемою
української історії Грушевського. Він визнав чільну роль Грушевського
у створенні цієї схеми і захищав його від закидів «традиціоналістів», зо­
крема від ще одного студента Антоновича (і свого колишнього опонента)
Івана Линниченка96. Багалій приготував подвійну відповідь на критику
Линниченка: старі арґументи, сперті на українську народницьку тра­
дицію, і нові, які відображали основні теми совєтського дискурсу. Він
заявив, що приймає схему Грушевського, бо український народ справді
жив «історичним життям» понад тисячу років: заселив і освоїв власну
територію, сформував націю з осібною мовою і культурою, здобув ви­
знання інших європейських націй і разом з росіянами та білорусами
заснував Совєтський Союз. Критикуючи Линниченка, Багалій писав, що
українському народові не можна відмовляти в праві на власну історію
лише тому, що він довгий час не мав своєї держави. За його словами,
Линниченко перебільшував історичну роль держави і недооцінював со-
ціяльно-економічний чинник в історії, а ще ідеалізував роль Москов­
ської держави, яка сприяла формуванню несправедливого соціяльно-
економічного ладу в Україні, експлуатувала її капітал і людські ресурси.
Багалій різко відкинув Линниченкову тезу, нібито Україна ніколи не
мала власної культури.
У контексті совєтської історіографії середини 1920-х років усе це
були серйозні ухили, що суперечили «інтернаціоналістському» прочи­
танню історії, якого прагнуло партійне керівництво. Тому Багалій трак­
тував Линниченків виступ 1917 року проти Грушевського як позицію
всеросійських «патріотів», які навіть у переддень жовтневої революції
вперто відмовляли Україні в автономії у складі Російської держави. Від­
значивши, що Україна врешті-решт увійшла до Союзу РСР, він далі не
просто викривав «єдіно-нєдєлімські» погляди Линниченка і білогвар­
372