Частина друга. Нація і клас
захисту. « Позтому,- твердив він,- национализм являєшся извесшной формой мелкобуржуазной оборони прошив капитализма » 66. Розуміння націоналізму як форми антикапіталістичної боротьби й позитивна оцінка Покровським доробку Грушевського в царині російської історії виробили загальну атмосферу терпимости до неросійської історіографії. Напевне, тогочасні більшовицькі історики вважали неросійську народницьку історіографію природним союзником у марксистському наступі на концепції російської імперської історіографії.
Думки Покровського про історичний метод Грушевського розвинув його український учень Михайло Рубач, автор уже згадуваної розвідки розвідки « Федералистические теории в истории России », виголошеної на семінарі Покровського і надрукованої 1925 року67. Тут він аналізував федералістські ідеї в програмних документах і діяльності Товариства об’ єднаних слов’ ян та Кирило-Методіївського братства, а також у працях трьох істориків- Миколи Костомарова, Афанасія Щапова і Михайла Грушевського. Рубач розрізняв три типи федералізму: феодальний, дрібнобуржуазний і національний, або державницький. Грушевського він відносив до третього типу і вважав, що його праці- це не лише вершина федералістської теоретичної думки в російській історіографії, а й кінець її, бо Грушевський зрештою відкидає федералізм як варіянт стосунків між Україною й Росією. На думку Рубача, ідея історика про незалежну « велику Україну » поклала край федералістській орієнтації в Україні. Він писав: « Противопосшавление самостоятельного украинского народа великорусскому уОтрицание не только надуманного московской историографией, но и реально исторических, конкретних злементов близости обеих народностей являєшся органически составной частью процесса переростання федералистских идей к их национально-государственним формам, а потом к отрицанию самого федерализма » 6 %.
Тодішній Рубач загалом високо цінував Грушевського-історика. На його думку, Грушевський завершив руйнування схеми « общерусской » історії, розпочате попередниками, і створив « самостоятельную националистически-буржуазную схему украинской истории » 69. Рубач вітав обидві речі, особливо першу, і навіть уважав, що, заперечуючи концепції « державно-юридичної » школи в російській історіографії, Грушевський підійшов до марксистського розуміння історії. Він відкинув першорядність держави в історичному дослідженні і вивів натомість ідею тяглости української історії, вивчаючи географію, мову, культуру і соціяльно-економічний розвиток українського народу. Наближення Гру-
366