Розділ 6. Клас проти нації
Донцов, и Багалий, и Гермайзе, и Яворский, и Рубач, Карпенко и другие ». Суть незгод між марксистською і немарксистською історіографіями полягала, на думку Рубача, не в питанні осібного характеру української історії, а в її класовому змісті43.
Звіт цей було написано в час найвищого злету кар’ єри Грушевського в Совєтській Україні, якраз за кілька місяців до початку наступу на історика, і він з багатьох поглядів відображав міру, до якої в УССР сприймаЛи історичні засади Грушевського. Завдання відділити український історичний наратив від російського, яке Грушевський долучив до своєї наукової програми чверть століття тому, було майже виконано, під питанням залишався зміст цього наративу. Марксисти стверджували важливість класового чинника. Грушевський та послідовники, не заперечуючи значення класу, прагнули захистити головні елементи національного історичного наративу. Такий стан справ, хай і далекий від ідеального, був для Грушевського великим досягненням, особливо на тлі негативної оцінки його ідей в імперській Росії.
Що ж уможливило таке досягнення? Аби відповісти на це питання, слід докладніше проаналізувати ставлення російських марксистів і істориків-марксистів в Україні до Грушевського і його праць, а також спроби самого історика засвоїти окремі елементи тогочасного більшовицького дискурсу. Цей аналіз охоплюватиме більшу частину 1920-х років і закінчуватиметься подіями 1928-го- останнього року « мирного співіснування » марксистських і немарксистських істориків в УССР.
Позиції Рубача у звіті 1929 року почасти пояснює загалом толерантне ставлення у 1920-х роках істориків-марксистів до Грушевського, якого вони вважали першорядним науковцем. Як уже сказано, очільник російської марксистської історіографії Міхаіл Покровський прихильно сприймав Грушевського, а на лекціях з російської історіографії в Комуністичному університеті ім. Зінов’ єва в Петрограді 1923 року навіть заявив: « Грушевский в своих первих томах, посвященньїх Киевской Руси, являєшся наиболее свежим и наиболее европейским исследователем » м. Він уважав Грушевського й Костомарова « федералістами мелкобуржуазного ответвления », які не запропонували власної концепції російського історичного процесу, бо « вся суть их деятельности заключается в разрушении понятия русского жторического процесса » 65. Покровський з класового погляду тлумачив позицію обох істориків і стверджував, що боротьба дрібної буржуазії проти великих централізаторських сил капіталізму часто набирала форми національного само
365