Частиш друга. Нація і клас
ба навіть перевершив його в симпатіях до « людей татарських ». Він подав цей епізод як центральне явище цілої епохи, підніс його до рівня « великої народної революції »- неабиякої відзнаки в марксистській історичній парадигмі. Він намагався послабити неґативний образ « татарського іга », століттями культивований у російському імперському наративі, як класовий і елітистський. « Татарщиною називають,- писав Яворський про ту добу,- звичайно татарське лихоліття, що наїхало на Україну в половині XIII ст., але, коли добре подумати над цим, то бачимо, що це справді було лихоліття, але не для трудящого люду, а для бояр » 57. У « великій » « Історії » він трохи змінив акценти у викладі цього періоду: замінив термін « татарська революція » 1923 року на нейтральну метафору « татарська завірюха », але решта тексту лишилася майже незмінною58. Немає сумніву, що в цьому і в багатьох інших випадках Яворський, котрий сам не досліджував українську історію до XIX століття, просто йшов услід концепціям Грушевського, час від часу вириваючи його висновки і твердження з контексту та міняючи пропорції59.
Праці Яворського допомогли впровадити окремі народницькі тези Грушевського до марксистського наративу української історії, але водночас він іґнорував або відкидав моменти, які випливали з верховенства національного чинника. Добу, яка у Грушевського поставала « перехідним » етапом між Київською Руссю і козацьким періодом, Яворський розглядав як зміну феодальної системи поміщицько-кріпацькою. Тому важливе в парадигмі Грушевського питання києворуської спадщини перетворилося у його схемі на другорядне. Так само знакове для Грушевського входження українських земель спершу до литовської, а потім до польсько-литовської держави, набагато менше важило у Яворського, який розглядав усе це як частину соціяльно-економічної історії регіону. У цьому випадку він долучався до Покровського, котрий заперечував національне значення Люблінської унії- підхід, що десятиліттями панував у російській імперській історіографії. Але між тлумаченням цієї теми у Покровського і Яворського були важливі відмінності. Покровський шукав пояснення унії в соціяльній історії реґіону, а Яворський знаходив його у сфері економіки, зокрема зовнішньої торгівлі60.
На думку Яворського, більшість українських земель увійшла до складу Великого князівства Литовського внаслідок бажання українських бояр здобути доступ до Балтійського моря, щоб торгувати, але навіть об’ єднані литовсько-українські сили не могли здолати рицарів,
362