Розділ 6. Клас проти нації
шевського і російським марксистським наративом Покровського, Яворський зближується радше з Грушевським, ніж із Покровським, особливо коли аналізує історію до XIX століття. При цьому він керується низкою ідей, пов’ язаних з політикою українізації, і власним покликанням українського історика( в пізнішій історіографії він фігурує як питомий націонал-комуніст) 51.
Яворський слід у слід іде за Грушевським, коли пише про походження трьох східнослов’ янських народів- росіян, українців і білорусів. Покровський цю тему цілковито іґнорує. Як і Грушевський та багато інших національних істориків до і після того, Яворський називає полян і сіверян серед предків сучасних українців52. Говорячи про походження етнічних росіян, він спершу пов’ язує їх із кривичами, а у « довгій » « Історії » додає ще словенів і в’ ятичів. За його словами, великоруська нація виросла з північних східнослов’ янських племен, змішавшись із фінами, а українці походять від південних племен. Розпад початкової східнослов’ янської мови він датував кінцем XII століття53. У норманській суперечці Яворський займав помірковану позицію між Грушевським і Покровським. З одного боку, він, як і Покровський, вважав, що саме варяги дали київській державі назву Русь, а з другого боку, як і Грушевський, не погоджувався, що київська князівська династія має варязьке походження, та розглядав відомі варязькі військові походи як спільну справу норманів і київських князів54. І в короткому, і в довгому нарисах української історії Яворський уживав термін « Київська Русь » за Грушевським, а не « Давня Русь » за Покровським55. Також, суголосно Грушевському, він особливо відзначав діяльність Володимира Великого, одного з небагатьох київських князів, згаданих у нарисі на ім’ я. Те, що Грушевський назвав занепадом києворуської держави після князювання Володимира, Яворський уважав занепадом князівсько-дружинного ладу56.
Один із найцікавіших прикладів впливу на історію України Яворського концепцій Грушевського- розповідь про монголо-татарську навалу. Як уже сказано, впродовж своєї наукової кар’ єри Грушевський особливу увагу приділяв формуванню на завойованих татарами територіях місцевих громад, які не підлягали владі князів. Він трактував це як свідчення демократичних прагнень українських мас, викликаючи заперечення не лише у представників російської імперської історіографії, а й у послідовників державницького напрямку в українській історіографії. Розглядаючи татарський період, Яворський пішов услід за Грушевським,
361