Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Page 361

Розділ 6. Клас проти нації
чину), а далі що-раз менше цікавилися українською історією. В XIX
ст. її навіть не визнавали, або задовольнялися з самих лише заміток
про національно-культурне відродження українського народу»46. Атака
Яворського на такі інтерпретації української історії чітко виказує, що
справжня мішень його критики - парадигма і періодизація української
історії Грушевського.
Яку ж альтернативну парадигму української історії пропонував сво­
їм читачам Яворський? Він писав про це так: «Справжня історична на­
ука, з основами історичного матеріялізму, не так дивиться на минуле і
сучасне України. Князі та гетьмани мають цікавити її остільки, оскільки
вони самі є висновок із характеру сучасного їм суспільного життя. Тому
для неї часи феодалізму та кріпацтва не є часи тієї ж таки самостійнос­
те, що до неї тепер треба прагнути, а являють собою добу історичної
підготовки до капіталістичного суспільства. Для матеріялістичної школи
історія України не має кінчатися з кінцем її державного життя та по­
літичним поневоленням; навпаки, вона стає то цікавіша, що виразніше
виступає підготовлення пролетарської революції в її історичних пере­
думовах»47. Така схема історичного розвитку України дуже відрізня­
лася від пропонованої Грушевським, але в окремих моментах вони на
диво схожі. Заввага про те, до якої міри українська історіографія має
цікавитися історією князів і гетьманів, справляє враження, ніби її май­
же дослівно взято з інавгураційної лекції Грушевського у Львівському
університеті, хоча навряд чи Яворський знав або пам’ятав зміст лекції,
виголошеної понад тридцять років тому.
Причина дивовижної подібности між поглядами Грушевського у
1890-х і Яворського у 1920-х роках полягає в тому, що і марксист­
ська, і національна історіографія в Україні виростали з народницьких
історичних концепцій кінця XIX століття і в боротьбі зі спільним во­
рогом, російською державницькою історіографічною традицією, якийсь
час уживали однакові аргументи. Ще одну схожість між парадигмами
української історії Грушевського і Яворського породжував їхній телео­
логічний підхід до минулого. Один розглядав українську історію крізь
призму відродження/визволення нації, інший - як шлях до переможної
пролетарської революції. Обидві схеми оберталися довкола відповідних
дієвців історії - нації для національних істориків та класової боротьби
і пролетаріяту для марксистів.
Схема української історії, яку Яворський запропонував у нарисі
1923 року і розвинув у підручнику 1928-го, добре ілюструє застосування
359