Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Page 360

Частина друга. Нація і клас
лити українську історію від історії сусідніх народів, особливо Росії. У
дусі тогочасної політкоректности, яка вимагала одночасно боротися на
два фронти - проти націоналізму раніше утискуваних і великодержав­
ницького шовінізму раніше панівних націй, Яворський нападав на росій­
ських істориків, які, «насичені великодержавним та імперським духом»,
заперечують осібну українську ідентичність і історію. Він наголосив на
тому, що відрізняє Україну від Росії, але зупинився за крок від визнання
їхніх історій цілком окремими та незалежними44.
Прикметно, що на початку і в середині 1920-х років головними опо­
нентами Яворського були не російські імперські історики, а представ­
ники української «буржуазної» історіографії, з якими він щодня мав
справу й конкурував за читачів та вплив у ВУАН. На думку Яворсько­
го, головна вада української буржуазної історіографії - те, що вона
не визнає класового поділу українського народу й іґнорує «класовий
зміст українського історичного процесу». Він писав, що одні буржуазні
історики зводили українську історію до князів і гетьманів, які керува­
ли державою, а інші, нібито вивчаючи народні маси, вважали їх лише
резервуаром для формування майбутньої шляхти і повністю нехтували
класову боротьбу. Окреслюючи дві тенденції в українській буржуазній
історіографії, Яворський не називав імен, але, вочевидь, зараховував до
«державників» не лише Вячеслава Липинського з послідовниками, а й
усіх, хто не належав до народницької школи. Державниками у Явор­
ського цілий шерег істориків від Дмитра Бантиша-Каменського й Мико­
ли Маркевича до Миколи Аркаса, історика-аматора, автора популярно­
го нарису української історії, який будував свій наратив довкола зміни
державної належности українських земель з доби Київської Русі до
часів царювання в Україні Габсбурґів і Романових45.
Критикував також Яворський «буржуазних» науковців, які буцім­
то досліджували народні маси, але ігнорували класову боротьбу. Цю
групу українських істориків він оцінював отак: «Інші, хоч і не мовчали
про життя-буття мас, але зате забували і про класову боротьбу і через
те дотепер обмежували історію України тільки часами ї ї державного
існування, часами боротьби за політичну її незалежність у XVI-XVII
ст. та часами поневолення її в XVII ст. Далі історія України в старій
науці ні в одних, ні в других не йшла і кінчалася звичайно на XVIII
віці, коли остаточно знищено політичну самостійність українську. Цілі
томи через те писалися про Київську Русь, про галицьке королівство,
про литовсько-руську державу, про козаків (переважно про Хмельнич­
358