Розділ 6. Клас проти нації
« лінії партії ». Вона мала розповісти молодому читачу-селянину, який незабаром мусив об’ єднатися з робітничим класом, « як на протязі довгих століть терпіло селянство нечуване рабство та визиск тільки через те, що не було революційного пролетаріяту, на який селянство могло б спертися ». Популяризація серед українського селянства марксистського бачення історії вимагала марксистського наративу українського минулого. Тому книжка Яворського була і результатом, і внеском до офіційного українізаційного проекту.
Чим була для Яворського історія України не в методологічному, а в практичному сенсі і наскільки його наратив української історії відрізнявся від наративу Грушевського? Щоб відповісти на це питання, достатньо розглянути дві головні праці Яворського- « Коротку історію України »( 1923), про яку йшлося вище, та « Історію України в стислому нарисі », опубліковану 1928 року й адресовану учням профтехшкіл і робфаків вишів. « Історія України » спиралася на його « Коротку історію України », первісний текст якої автор розширив і ґрунтовно переробив. Окремі доповнення важливі для розуміння еволюції поглядів Яворського на українську історію, інші несуттєві або й кумедні, бо виказують його намагання зробити нарис 1928 року « науковішим », не вдаючись до глибшого дослідження41. Хай там як, більшість переробок відображають зміни в інтерпретаціях Яворського, а сам текст « Історії України » засвідчує професійне зростання автора і проґрес марксистського тлумачення української історії протягом 1920-х років.
Для Яворського історія України була передусім історією українського народу. У 1923 році він не сказав нічого конкретного про терени, де живе цей народ, а 1928 року докладно описав українську етнічну територію і в межах кордонів УССР, і поза її межами, зокрема південносхідну Бесарабію, Північну Буковину, Східну Галичину, Західну Волинь, Холмщину і Полісся, які перебували під румунським, чеським і польським контролем42. Риси характеру різних народів Яворський пояснював природними умовами й територією. За його словами, різні умови життя формують різні риси культури, навпаки, комунікація й культурні контакти націй, особливо сусідніх, сприяють виробленню спільних рис. « Через ці взаємовідносини [ між сусідами ] ми ніде в історії і не бачимо, цілком самостійного, незалежного від чужих впливів народу »,- писав Яворський43. Це теоретичне припущення набирає виразної політичної форми, коли він засуджує представників української « буржуазної » історіографії, які нібито намагаються звести « китайську стіну » й відді
357