Розділ 6. Клас проти нації
ку, це сталося тому, що сплюндроване місто не могло більше утримувати князів, а не тому, що київська громада воліла самоврядування, а не князівської влади, як гадав Грушевський. « Представлять себе, как зто готов сделать наш автор,- писав Покровський про гіпотезу Грушевського,- что киевляне зтого времени били счастливьти республиканцами,- значиш переносить в X III век понятия и отношения гораздо более позднего времени » 9.
Попри часто саркастичнний тон коментарів, Покровський по суті згоджувався з головним твердженням Грушевського, що Київська земля не знелюдніла після татарської навали. « Территория древнерусских княжеств к западу о т Днепра ни в один момент древнерусской истории не являлась, таким образом, совершенной пустьіней »,- писав Покровський10, наводячи арґументи економічного і класового характеру: « Бестолкового истребления жителей они [ татар и ] не могли допустить уже потому, что собирались их жсплуатировать и действительно жсплуатировали, между прочим и население Киевщиньї » 11.
Історію « Західної Русі » під литовською і польською владою Покровський аналізував винятково в соціяльно-економічних поняттях, особливо наголошуючи розвиток феодалізму в литовській, а пізніше польсько-литовській державі. Він критикував традиційне російське імперське бачення історії « Західної » і « Південно-Західної » Русі як історії виживання « російської » національности під іноземною, литовською і польською, владою. Йому здавалося хибним не те, що жителів українських і білоруських земель історики називали « росіянами », а припущення, ніби стосунки « російської », литовської і польської національностей мають особливе значення в історії реґіону. « Феодализм вообще равнодушен к национальньїм перегородкам- национализм проявляєшся лишь на следующей ступени социального развития »,- писав Покровськийи. Напружені стосунки і конкуренцію між руською й литовською елітами Великого князівства Литовського, що їх російські імперські історики традиційно трактували як національні за характером, він уважав боротьбою двох релігійних традицій- католицизму і православ’ я.
Відкинувши національну парадигму як ключ до розуміння історії Великого князівства Литовського та його наступниці Речі Посполитої, Покровський зосередився на економічній і соціяльній історії реґіону. Свій виклад він майже без винятку спирав на праці Грушевського про цей період та документи, опубліковані в першому томі « Жерел з історії України-Руси » за редакції Грушевського. В результаті Покровський
349