Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Page 350

Частина друга. Нація і клас
Стосовно історії неросійських національностей загалом та істо­
рії України зокрема Покровський ішов услід за традиційною схемою
«русскої» історії у варіянті, дуже близькому до описаного Грушев-
ським у статті 1904 року. З’ясувавши історію українських земель до
розпаду Київської («Древней», за його термінологією) Русі, Покров­
ський повернувся до історії «Західної» і «Південно-Західної» Русі
лише у зв’язку з історією російської зовнішньої політики та приєднан­
ням України до Московської держави у другій половині XVII століття.
У цьому сенсі його історичний наратив не дуже відрізнявся від нара-
тиву Ключевського. Насправді, з огляду на тогочасну невизначеність
марксистів із національним питанням, роль національного чинника в
історії Покровського цікавить ще менше, ніж Ключевського. На відмі­
ну від його колишнього професора, який переглянув і розширив трак­
тування національнних питань в опублікованому варіянті своїх лекцій,
Покровського цілком поглинула ідея матеріялістичної реінтерпретації
російської історії, і він геть уникав питання про формування окремих
східнослов’янських народностей. Головним його завданням було до­
вести феодальний характер «Давньої Русі», населення якої він називав
«русским »8.
Покровський добре знав праці Грушевського і широко використо­
вував їх у своїй роботі. Однак в інтерпретації основних сюжетів «рус­
скої» історії, заявлених за українським національним наративом, його
погляди часто відрізнялися від бачення Грушевського, головно тому,
що він інакше оцінював значення класових і національних чинників в
історії. Типовий приклад нігілістичної позиції Покровського щодо ролі
національного чинника в «російській» історії - те, як він цілу диску­
сію довкола знелюднення Київської землі вирвав із контексту супереч­
ки про етнічну приналежність києворуського населення. Судячи з його
«Русской истории», це питання для нього не існувало.
Куди більше цікавила Покровського роль міст у «давній» руській
історії. Тут він спеціяльно розглядав аргументи Грушевського про на­
пад татар на Київ. Коментуючи полеміку в історичній літературі з цьо­
го питання, він дійшов висновку, що головним її наслідком стало роз­
межування науковцями долі міста і долі Київської землі. Покровський
уважав, що Київ таки було зруйновано і після татарської навали місто
піднімалося з руїн набагато довше, ніж північно-східні міста. Доказ різ­
кого занепаду Києва він побачив у твердженні Грушевського, що князі
фактично залишили місто у другій половині XIII століття. На його дум­
348