Розділ 6. Клас проти нації
інтерпретації російської історії, початки якої заклав « Обзор русской истории с социологической точки зрения » Ніколая Рожкова3.
« Русскую историю » Покровський написав у Парижі, куди перебрався після поразки революції 1905 року. В Москві її видали за сприяння Ніколая Нікольського, котрий дав до книжки кілька розділів, і Васілія Сторожева, одного з небагатьох російських науковців, про яких схвально відгукувався Грушевський у статті 1904 року про звичайну схему « русскої » історії4. « Русская история » Покровського мала гігантський революційний потенціял і покликана була зреструктуризувати покликана була зреструктуризувати російський історичний наратив на основі матеріялістичного методу5. Книжка поривала зі старою історіографічною парадигмою « збирання руських земель » московськими князями- неодмінним елементом традиційної схеми російської історії, яку критикував Грушевський. Покровський заперечував існування централізованої києворуської держави до монгольської навали і вважав, що термін « Русь » позначав головно Київську землю, а домонгольська Русь складалася з багатьох князівств. А раз не було чому розпадатися, то пізніше не було чого й « збирати »- ось висновок Покровського про відкинуту карамзінську парадигму « збирання руських земель » 6.
Заперечуючи цей наріжний камінь російського історичного наративу, Покровський став на бік Павла Мілюкова, котрий у « Главньїх течениях русской исторической мьісли » показав штучність карамзінської схеми. Як уже сказано, ця книжка вплинула і на критику традиційної схеми « русскої » історії Грушевським, але Покровський і Грушевський по-різному підходили до російського ґранд-наративу. На відміну від колеґи, Покровський відкидав концепцію « збирання руських земель » не тому, що не вірив в існування єдиного російського народу, який возз’ єднали московські князі й царі, а тому, що не вірив в існування об’ єднаної києворуської держави перед монгольською навалою. Його арґументи лишалися засадничо державницькими. Тому, попри критику карамзінської схеми, Покровський приймав ідею, яку узаконювала ця схема,- про переміщення центру руського життя після занепаду Києва з півдня на північ. Він датував цей процес другою половиною XII століття і писав, що занепад Києва зумовив « передвижку центра исторической сцени на несколько граду сов севернее и восточнее, закрепив за исторической Россией т о т характер северной страни с убогой природой, какого она еще не имела в мягком климате и на плодородной почве Украини » 7.
347