Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Page 342

Частина друга. Нація і клас
зробили повстання Хмельницького неодмінним елементом українського
національного наративу. В його інтерпретації союз із Москвою - лише
один із напрямків закордонної політики гетьмана, а не її кінцева мета,
як це випливало з усеросійського наративу. Грушевський представляв
повстання Хмельницького не як віху у справі «возз’єднання» руського
народу, а як поворотний момент в історії української нації, української
державности й українських народних мас. Так само як у тлумаченні
багатьох інших епізодів української історії, Грушевський був не першим
і не одиноким істориком, який ствердив цю добу за українським істо­
ричним наративом, але завдяки глибокому знанню предмета і самому
обсягові його праць про цей період він зробив це краще за всіх попере­
дників і сучасників.
Загалом Грушевський вірив у об’єктивність своєї праці221. В історич­
ній методології він був цілковитим ранкіянцем. Історична наука, як її
бачив Грушевський, мала подавати правдиву картину минулого, не за­
барвлену особистими поглядами історика чи апріорними концепціями.
Такий от принцип «об’єктивности», що його він засвоїв на студентській
лаві у 1880-х роках і якого намагався дотримуватися протягом цілого
життя. Одинокий спосіб досягнути такої об’єктивности, на думку Гру-
шевського, - уважно аналізувати джерела. В останніх томах «Історії»
він аж до того виконував це правило, що волів давати радше уривки з
історичних документів, ніж власне тлумачення подій. Ще на початку
кар’єри йому іноді дорікали, що він кепський теоретик і займається го­
ловно компіляцією. Історик відкидав ці докори і казав, що лише уникає
передчасних і безпідставних узагальнень: «Ми не можемо приступати
до матеріялу з програмою наперед, але мусимо свої запитання зміняти
так, щоб на них можна було витягнути з матеріяла певні відповіди...»222.
1927 року Грушевський надрукував статтю про спадщину історика-
народника Олександра Лазаревського, якому закидав брак інтересу до
узагальнень і концептуалізацій, але виказував розуміння і симпатію до
його настанов. Він писав: «Глибокий скептик своєю вдачею, характе­
ром занять всього свого життя вічно ставлений перед словоплетенням
людського лукавства, кляузи, сторонничости, тенденційности, - він не
хотів приймати на себе відповідальности інтерпретатора, тим менше -
оборонця тої чи иншої тези, чи провідної ідеї, не хотів ставати між
читачем і голим, неприкрашеним документальним фактом, і лишав чита­
чеві робити висновки і виробляти переконання на власний риск і відпо­
відальність. А не бувши ніколи викладачем, ні професором, ні лектором,
340