Частина друга. Нація і клас
тою українського руху кінця XIX століття, яку Антонович виводив із часів Хмельницького. Вірив він у те, що казав, чи намагався забезпечити історичну законність поміркованим цілям руху, імпліцитно натякаючи владі на альтернативу- незалежність? Це не аж так неймовірно, хоча сам Грушевський згодом стверджував, ніби Антонович прилюдно зізнавався, що не вірить у державотворчий потенціял українського народу205.
Немає сумніву, що між двома революціями Грушевський теж розглядав козацьку державність крізь призму політичної мети українського руху- досягнення територіяльної автономії. У статті 1904 року про добу Хмельницького він назвав політичну автономію України метою козацької дипломатії часів Переяслава. Якщо у статті 1898 року він закидав козакам нездатність висунути ідею української територіяльної автономії, то тепер він стверджував, що насправді козаки хотіли « повної автономії », а Москва відмовлялася Гарантувати навіть місцеву автономію, ще й після смерти Хмельницького вела політику обмеження української автономії206. У « Богданових роковинах »( 1907) історик простежував мету українського руху- « вільну й автономну Україну »- до часів Хмельницького і питав читачів: « Як близькі нам ті мрії про Україну без хлопа і без пана, свобідну й автономну, що носили ся перед очима старого гетьмана і його співробітників і сучасників?» 207. У статті 1912 року про Мазепу і Хмельницького він назвав Хмельницького « видатним автономістом ». У цій статті навіть чернігівський архиєпископ другої половини XVII століття Лазар Баранович виступав прихильником української автономії208.
В українському національному дискурсі перших місяців революції 1917 року козацька державність пов’ язувалася також із зусиллями українського руху здобути Україні широку територіяльну й національну автономію в межах реформованої федеративної Росії. У брошурі « Якої ми хочемо автономії і федерації » 1917 року Грушевський окреслив автономію як широке поняття, що охоплює різні форми урядування- від місцевого самоврядування до « повної державности ». Зокрема, він покликався на історіографічну дискусію про статус Гетьманщини у другій половині XVIII століття209. Щойно ідея української національної і територіяльної автономії в рамках федеративної Росії здобула підтримку серед українського руху, Хмельницький у працях Грушевського обернувся несхибним поборником української автономії, а його майбутнє-перетворення з автономіста на незалежника у багатьох сенсах так само відповідало еволюції поглядів самого Грушевського.
334