Частина друга. Нація і клас
визначали два чинники: українські прагнення до державної окремішности і централістські бажання Москви. У статті 1912 року про Мазепу й Хмельницького він у тому самому дусі завважив, що Хмельницький був « доста свідомий носитель державної української ідеї » 192. Дедалі більший інтерес Грушевського до козацької державности засвідчує розлогий фраґмент про політичний і соціяльний лад, запроваджений в Україні внаслідок Хмельниччини, який з’ явився у новому виданні « Очерка истории украинского народа » 193. В « Ілюстрованій історії » цілий розділ було присвячено організації козацької держави в добу Хмельницького194. Глибокий інтерес Грушевського до питань, пов’ язаних з історією козацької держави, особливо виказують політичні і популярні тексти часів революції. У памфлеті « Звідки пішло українство і до чого воно іде »( 1917) він назвав досягнення державности серед чільних завдань українського руху. Доводячи історичну законність цих завдань, Грушевський наголошував, що українці нічого не вигадують, а лише нагадують іншим про ідеали, за які їхні предки боролися і йшли на смерть. На його думку, українську державність як мету Хмельницький зі своїм оточенням висунув іще на самому початку повстання195.
У пореволюційних творах інтерес Грушевського до проблем української державности не зник. Спробу затушкувати державницький і наголосити соціяльний чинник у памфлеті 1920 року « Українська партія соціялістів-революціонерів та її завдання » розкритикували, однак дедалі більший інтерес до ідеї державности засвідчують останні томи « Історії ». Як уже сказано, у 1920-х роках відродився пієтет Грушевського до історії мас. Водночас інтереси мас перестали бути одиноким критерієм, за яким він оцінював окремих діячів і цілі соціяльні групи. Оглядаючи українську історіографію у висновках до IX тому « Історії », Грушевський з видимою симпатією відзначив зростання інтересу до історії держави. Він погоджувався з критиками Олександра Лазаревського, котрі відкидали його класове трактування козацької еліти як неґативного чинника в українській історії і наголошував культурні, національні, державницькі та патріотичні мотиви в діяльності старшини. Очевидно, що питання про те, виражала старшина інтереси лише своєї с о ц іа л ь н о ї верстви чи дбала про інтереси держави і нації загалом, належало до найцікавіших для Грушевського в « совєтських » томах « Історії » 196.
В останніх томах його « Історії » Хмельницький не тільки мріяв створити українську державу, а й фігурував як керманич власної « Української держави » й лідер « європейської держави » 197. Грушевський, безпе
332