Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Page 330

Частина друга. Нація і клас
який рецензував статтю Кревецького, вперше заговорив про «націо­
нально-державницьку» або просто державницьку школу в українській
історіографії178.
Об’єктом критичних зауваг Дорошенка та інших став політичний
памфлет Грушевського «Українська партія соціялістів-революціонерів
та її завдання» (1920)179 - перший його великий політичний виступ піс­
ля збірки 1918 року «На порозі нової України». Як уже сказано в по­
передньому розділі, у цьому памфлеті історик висловив своє бачення
нової політичної ситуації, яка склалася внаслідок поразки українських
соціялістичних партій, коли до влади в Україні прийшли більшовики.
Грушевський аналізував, на чиєму боці тепер симпатії мас, і пропонував
есерам зосередитися саме на їхніх соціяльних вимогах і сподіваннях.
Розвиваючи цю думку, він повертався до близьких йому політичних іде­
алів народництва: «Я був вихований в традиціях радикального україн­
ського народництва, яке вело свою ідеольогію від кирило-мефодіївських
братчиків і твердо стояло на тім, що в конфліктах народу і власти вина
лежить по стороні власти, бо інтерес трудового народу - се найвищий
закон всякої громадської організації, і коли в державі сьому трудовому
народові не добре, се його право обрахуватися з нею»180.
Виступ Грушевського з багатьох поглядів не лише відображав дух
Антоновичевої школи, у якій він сформувався як історик, а й маніфес­
тував його поворот до ідеологічних коренів українського народництва.
Поза сумнівом, міркування Грушевського 1920 року про роль держави
в українській історії зумовлено обставинами тогочасної політичної бо­
ротьби. Так само політично заанґажовано нападки його опонентів, до­
волі брутальні, часто несправедливі, до яких заохочував ніхто інший, як
Липинський, своїми «Листами до братів-хліборобів»181. Далека від об’єк-
тивности критика лунала і з боку власних учнів, як-от Кревецький, який,
не розбираючи, твердив, що Грушевський вороже ставиться до держа­
ви182. Навіть помірковані докори Дорошенка є не завжди слушними. Від
самого початку академічної кар’єри Грушевський не уникав обговорюва­
ти роль держави в українській історії. У його думках Антоновичів попу­
лізм урівноважувало завдання створити синтезу української історії. Так
само як не можна було сподіватися створити загальну історію України
від найдавніших часів до повстання Хмельницького, у якій лейтмотивом
виступала б державність, не можна було обмежити послідовний виклад
історії тільки бездержавними періодами українського минулого.
Захоплення Липинського та його послідовників українською дер­
жавністю свідчило про новий поворот у їхньому мисленні, який уви­
328