Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Página 329

Розділ 5 . Повернення у революцію
щоб організувати ту городову чернь, котрої інтересами вона клопота­
лась і дати їй змогу будувати своє життя і ним керувати»172.
Чи була ця нова інтерпретація доби після Хмельницького наслід­
ком природного витіснення народницьких п оглядів Грушевського націо­
нальними ідеями? Чи це вказувало на те, що Грушевський відкидає со-
вєтське захоплення класовою боротьбою? Ймовірно, на тогочасні праці
історика вплинули обидва ці чинники. Але дивно, що, попри дедалі кри­
тичніше ставлення Грушевського до народних мас, на лексику X тому
«Історії» більше, ніж на будь-який з попередніх томів, уплинули офі­
ційна совєтська новомова і класова термінологія. Історик уживав такі
терміни, як «знаряддя класової боротьби» і «експлоатація трудящих»,
звинувачував маси в намаганні розхитати «впливи своєї буржуазії впли­
вами буржуазії й бюрократії московської»173. Він вдавався до класових
категорій і в дореволюційних працях із української історії174, а в по­
літичних текстах революційних часів вживав терміни «експлуатація»,
«трудівники» та «буржуазія»175, але уникав цієї лексики в академічній
«Історії». Що трапилося з термінологією Грушевського в X томі «Істо­
рії»? Совєтський класовий дискурс проліз у його наратив через кліше,
які весь час були на слуху, чи він свідомо засуджував повстанців, з по­
літичних міркувань вдаючися до панівного класового дискурсу? Текст
Грушевського припускає не одну інтерпретацію, але очевидно, що тут,
як і в багатьох інших випадках, Грушевський-народник ішов поруч із
Грушевським - будівчим нації та Грушевським-державником.
Держава
Бачення Грушевським ролі держави у повстанні Хмельницького тіс­
но пов’язано з його поглядами на роль національного чинника в тих
самих подіях. Цей момент потребує окремої уваги, бо в українській
історіографії час від часу поновлюється дискусія - народником чи дер-
жавником був Грушевський. Почалася вона, мабуть, з появою «Огляду
української історіографії» Дмитра Дорошенка (1923), де історика по-
трактовано як представника українського народництва, ще й закинено
йому нехтування української державної традиції176. Цю думку у статті
«Українська історіографія на переломі» (1924) розвинув учень Грушев­
ського Іван Кревецький, який провів чітку лінію між «народницькими»
ідеями свого вчителя та «національно-державницькими» концепціями
Вячеслава Липинського і Степана Томашівського177. Вячеслав Заїкін,
327