Частина друга. Нація і клас
ках після Зборівської угоди. Провину за неґативні наслідки угоди він покладав почасти на обставини, почасти на провід повстання157. Обвинувачувальний тон пом’ якшав або відійшов на задній план у його пізніших працях. В « Ілюстрованій історії України »( 1912) Грушевський розглядав еміграцію селянства до Московії в контексті не так політики Хмельницького, як небажання мас підтримувати повстання, яке не виправдало їхніх сподівань158. У VIII томі « Історії » він назвав масову еміграцію серед чинників, які не обіцяли нічого доброго ні гетьманському урядові, ні « українському життю » загалом159.
У « совєтських » томах « Історії » позиція Грушевського в цьому питанні залишалася суперечливою160. З одного боку, він засуджував Хмельницького за те, що той мало дбав про інтереси мас і втягнувся у молдавські справи замість створювати прийнятні умови для селянства161, з другого боку, не зовсім схвалював дії мас. Розповідаючи про плани Хмельницького здобути контроль над західноукраїнськими територіями 1656 року, Грушевський писав: « А поки мудрі голови козацької верхівки пріли над сими комбінаціями,“ чернь”, наскучивши безконечною війною, походами, польськими і татарськими наступами, мобілізаціями, безконечними бездобичними постоями на границях, тікала за межі козацької республіки. І тим часом як політичні пляни покликали до нових операцій на заході,- Хмельницький мусів думати над карними експедиціями за московську границю, щоб вирубати і випалити тамошні слободи і завернути назад до полків козаків-дезертирів, що туди повтікали... В сім була траґедія сих державних плянів » 162.
Грушевський уже не засуджував карних експедицій проти українських поселенців, яких називав тепер дезертирським елементом, натомість ганив формування бази виступів проти Хмельницького вздовж московського кордону і вважав, що ці поселення долучилися до « руїни української державности » після смерти гетьмана163. Він іншим віддавав судити, хто неправий у цій ситуації- еліти чи маси: « Історикам публицистам лишаємо для обміркування, хто тут був більш винен. Чи козацькі маси, що лишаючи на мілині своїх провідників-політиків і дипльоматів, в такій критичній хвилі мандрували собі далі від походів, війн і рад, щоб господарити на дозвіллі: закладати хутори, стави, пасіки, ставити меди і варити горілки та на прохолоді з-далека смакувати думи про епохальну боротьбу за визволеннє? Чи сі козацькі верхи, що ширяючи розумом по політичних констеляціях забували про той народній ґрунт, що не витримував сеї високої політики під їх ногами?» 164.
324