Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Page 324

Частина друга. Нація і клас вона була «тою лабораторією, де творили ся державні ідеї й програми», як у VIII томі, а завдяки її участі у справі визволення української пра­ вославної церкви з-під польського контролю. У IX томі Грушевський писав: «на гурток Хмельницького з його приїздом до Київа при кінці 1648 р. налягли нові впливи - київської інтелігенції, єрархії української і грецької, концепції визволення української церкви і східнього христи­ янства, - українська національна проблема в церковнім аспекті»152. Куди поділися попередні реверанси Грушевського в бік інтелігенції та її ролі у повстанні Хмельницького й козацькій історії загалом? Спра­ ведливо сказати, що відповідь полягає і в зміні історичних ситуацій, які досліджував історик, і в поступових змінах його власного політич­ ного світогляду. Варто завважити, що Грушевський по-різному трак­ тував українське православне духівництво у 1620-х роках, коли воно підтримувало козацтво, і в другій половині 1630-х та в 1640-х, коли на чолі з митрополитом Петром Могилою виступало проти козаків. У першому випадку «інтелігенція» виказувала солідарність з масами, ре­ презентованими козаками, і здобулася на вищу похвалу від історика. У другому випадку стала на бік польського режиму проти мас, тобто козаків, і перетворилася на мішень його найгострішої критики153. Говорячи про зміну політичних і культурних поглядів Грушевсько­ го та їхній вплив на його бачення історичної ролі української інтелі­ генції, слід зазначити, що роки революції й емігрантського життя в Центральній Бвропі переконали історика: українська інтелігенція почат­ ку XX століття не виконала свого обов’язку перед народом. Вона нехту­ вала інтереси мас, грузла в міжусобній боротьбі і в результаті програла революцію. На еміграції Грушевський не раз висловлювався про вади української інтелігенції. В листі до Кирила Студинського 1923 року він обурювався: «Так як Ви писали - що тепер наш нарід матиме те, що заслужив, і се добре, - то треба думати, що матиме дуже мало, бо його інтелігенція дуже мало заслужує, хоч нарід заслуговує далеко більшого. Але він винен, що толерує таку лицемірну, забрехану, хамську, егоїс­ тичну інтелігенцію!»154. Звісно, Грушевський не одинокий український політичний діяч, яко­ го розчарувала українська інтелігенція під час революції. Його голо­ вний політичний і науковий опонент пореволюційного часу Вячеслав Липинський теж спізнав свою долю зневіри. Хоча в дослідженнях про добу Хмельницького, опублікованих 1920 року, він і далі вважав, що інтелігенція долучилася до загального успіху повстання, у його нових 322