Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Página 322

Частина друга. Нація і клас
ського. Загалом кажучи, досвід революції і совєтської доби безсумнівно
зробив історика набагато твердішим прихильником інтересів мас і без-
компроміснішим критиком еліт, ніж він був до революції 1917 року.
Соціяльною групою, яка посідала особливе місце у працях Грушев-
ського, була інтелігенція. Як і багато його сучасників, історик пого­
джувався з думкою Оґюста Конта про те, що інтелігенція - це верхівка
будь-якого суспільства140. Зараховуючи до інтелігенції всі освічені сус­
пільні групи, він знаходив її представників і серед козацької старшини,
і серед духівництва, шляхти та міщан, що для них навіть запровадив
термін «дрібно-інтеліґентський»141. Термін «інтелігенція» на означення
освічених класів ранньомодерного українського соціюму вживав не лише
Грушевський. Володимир Антонович називав так міщан великих україн­
ських міст142, а Іван Франко й інші українські автори кінця XIX століття,
як-от Трохим Зінківський і Микола Міхновський, застосовували його до
певних верств й у XVII столітті143.
Оцінка ролі освічених класів в українській історії у працях Гру-
шевського змінювалася під впливом мінливих політичних і культурних
обставин, у яких історик опинявся в той чи той момент своєї наукової
і політичної кар’єри. Від кінця XIX століття до кінця 1920-х років Гру­
шевський нерідко імпліцитно порівнював роль, яку відіграла інтелігенція
в Україні XVII століття, з роллю інтелігенції його часу144. Вперше він
ужив термін «інтелігенція» стосовно доби Хмельницького у своїй статті
1898 року. Натоді роль інтелігенції у Хмельниччині він оцінював доволі
критично, бо вважав, що світогляд козацької старшини і всієї україн­
ської інтелігенції сформувався за польськими соціяльними моделями.
Тому і сам гетьман, погляди яко го, на думку історика, не відрізнялися
від поглядів решти української інтелігенції, не міг усвідомити потреб
народних мас, необхідности запровадити новий політичний і соціяль-
ний лад, зіпертий на інтересах загалу, а не самих лише козаків. Тільки
його сучасники, вважав Грушевський, представники нової «поступової»
української інтелігенції кінця XIX століття могли поєднати козацькі
ідеали рівности й свободи з прагненнями народних мас та звільнити ці
ідеали від соціяльних обмежень козацьких часів145.
1898 року Грушевський повністю погоджувався з Антоновичем,
який казав, що «інтеліґенция дбає звичайно про те, щоб зассимілювати
ся з тим народом, що кермує справами»144. А десять років по тому, коли
писав VII том «Історії», який охоплював козацьку добу до 1625 року,
він представив зовсім інше бачення інтелігенції, написавши, що союз ко­
320