Частина друга. Нація і клас
ні гармонії. Український нарід не пережив свого раю в часах Богдана- ні в иншій добі своєї минувщини. Наші соціяльні, політичні й культурні ідеали лежать перед нами, а не за нами » 119.
Ця думка нагадувала скепсис галицьких українофілів 1860-1880-х років щодо козацької історії і важила для Грушевського і з історичного, і з політичного погляду. Він повторив її, виступаючи перед групою київських робітників у листопаді 1929 року. На початку 1930-х років думку історика про те, що Україна ще досягне повного соціяльного й національного визволення, совєтські пропагандисти засудили як спробу виправдати повернення буржуазного ладу в Україні120. Тим часом для Грушевського, як і для його сучасника комуніста Миколи Хвильового, національне відродження, а отже, й « золотий вік » України крилися не в минулому, а в майбутньому121.
Маси й еліти
Витлумачуючи Хмельниччину в « совєтських » томах « Історії », Грушевський лишався переконаним народником у тому сенсі, що благо народних мас було для нього чільним критерієм оцінки повстання та його результатів. Не дивно, що саме поневірянням народних мас він присвятив IX том « Історії » 122. Але хто були для нього ці « народні маси »? Як випливає з його праць, Грушевський використовував цей термін у тому самому значенні, у якому Антонович та його народницьке коло вживали слово « народ » 123. Для Грушевського « народні маси » складалися передусім із селянства, але до них часто належали і міщани, і навіть низові козаки. Еліту становила козацька старшина, зокрема частина української шляхти, що долучилася до повстання, а інтелігенцію утворювали представники шляхти, козацької старшини і навіть міщан, яких в інших випадках історик зараховував до народних мас.
Стосунки між масами й козацькою елітою Грушевський уважав чільним елементом українського політичного й соціяльного життя в добу Хмельницького. Полемізуючи з Липинським, він доводив, що суперечності в цих стосунках так і не було подолано: «“ Смертельні протиріччя” між соціяльними й економічними змаганнями мас, порушених провідниками повстання і цілою Козаччиною, з одної сторони, і між поміщицько-старшинськими тенденціями сих провідників і зверхньої козацької верстви- з другого боку, не були вирівняні ні трішки » 124. А до наслідків цих змагань Грушевський у кінцевому підсумку ставився кри
316