Розділ 5. Повернення у революцію
лайла і відзначав, що більшість істориків відкидає підходи, ґрунтовані на крайньому індивідуалізмі. Він уважав, що соціяльні науки спираються на концепцію детермінізму, яку розумів як конечність людської волі й залежність її від оточення68. Грушевський розглядав боротьбу між індивідуалізмом і колективізмом як один із головних конфліктів в Европі після Першої світової війни. Як він написав у вступі до « Початків громадянства », повоєнна епоха характеризувалася реакцією проти індивідуалізму і класової структури сучасної цивілізації, що означало повернення до колективізму й солідарности69.
Класове мислення й індивідуалізм- це дві головні риси в концепції української політики Липинського, сформульованій у збірці статтей « Листи до братів-хліборобів », написаних у 1919-1926 роках70. Липинський зі своїми послідовниками з одного боку та більшовики з другого засадничо сходилися у класовому розумінні політики й історії, тільки практикували його з різних позицій. Коли ж ішлося про індивідуалізм і колективізм, Грушевському протистояв один Липинський.
Конфлікт між індивідуалізмом і колективізмом для Грушевського зводився до питання, хто справжній герой української історії- лідер чи маси. Очевидно, це революція відживила його інтерес до ролі героїв в історії, але засадничий підхід до цього питання закладено вже в його раніших працях про минуле України. Думку про обмежену владу героя в історії і залежність його від зовнішніх соціяльних чинників історик успадкував від Володимира Антоновича, адже саме такі ідеї панували серед українських народників. Вони узгоджувалися з основними тезами позитивістської науки й виростали з теорії « батьків » соціології( Конт, Спенсер та. інші), чиї твори Грушевський аналізував у « Початках громадськости ».
Грушевський загалом поділяв твердження Антоновича про те, що в особі Хмельницького відображено позитивні й неґативні риси його оточення, що успіхи й невдачі гетьмана- це лише відбиток позитивних і неґативних рис українського загалу XVII століття. І в лекціях про українське козацтво в середині 1890-х років, і в публічній лекції про Хмельницького 1898 року Антонович пояснював невдачі його гетьманування загальним низьким рівнем політичної культури українського народу71. Головна відмінність між Антоновичем і Грушевським полягала в тому, як вони бачили гетьманське оточення. Для Антоновича воно складалося з народу взагалі, а для молодого Грушевського обмежувалося представниками козацького стану72. Ця ревізія Грушевським поглядів
303