Розділ 5. Повернення у революцію
як приклад, коли інтереси народних мас збігалися з інтересами української нації і держави.
Розглядаючи росіян і поляків як « інших », в опозиції до яких формувалася українська національна ідентичність, Грушевський водночас дуже суворо, особливо в останніх томах « Історії », оцінював будь-які моменти козацької політики, що виказували нетерпимість до національних і релігійних меншин. У завершальних ремарках до IX тому « Історії » він різко критикував Хмельницького та його сподвижників за однобічний підхід до відновлення українських національних прав після перемог над Річчю Посполитою. Він писав: « Яку переважну ролю грають тут чисто механічні методи: винищити латинські і єврейські біжниці, вигнати не то що духовних, але й самих ріжновірців і не пускати на Україну ні ксьондзів, ні монахів католицьких, ні Євреїв » 62. Можливо, негативні оцінки козацької влади породив і власний гіркий досвід історика перших місяців 1918 року, коли він не зміг стримати українські маси від участи в антипольських і антиєврейських погромах. Але це тільки часткове пояснення. Грушевський і до революції розглядав долю євреїв 1648 року з великим співчуттям. У VIII томі « Історії » він критично аналізував тогочасні свідчення, ніби причиною повстання було визискування євреями українських селян, і про одне польське джерело завважив: « Дуже характерне се особливе підчеркуваннє ролі Жидів між ріжними причинами роздраження українського народу- антисемітизми XVII в., на котрім сходили ся польські шляхецькі й українські козацькі круги » 63. Грушевський уважав також, що єврейський хроніст Натан Гановер, сучасник повстання, розумів його соціяльні й національні причини набагато краще, ніж козацький автор « Літопису Самовидця » 64.
Історичне бачення Грушевським української національної програми, як і його політична діяльність, було несумісним з антисемітизмом чи переслідуванням меншин незалежно від того, хто був їхнім замовником і виконавцем,— поляки, росіяни чи українці. Ця настанова ще дужче увиразнилася у його працях після революції 1917 року.
Найбільшу увагу Грушевського в совєтських томах « Історії » привертало питання національної єдности, а саме відповідальности еліт за створення спільного фронту з народними масами. Воно набрало такої ваги для історика завдяки його революційному досвідові. Грушевський сформулював низку проблем, які його цікавили: « як представники козацтва, як члени козацької старшинської верстви розуміли свою ролю? наскільки в своїй діяльности водилися вони своїми клясовими інтересами-
301