Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Page 302

Частина друга. Нація і клас
під польську владу. Він майже не критикував архітектора угоди Івана
Виговського, котрий намагався розірвати зв’язки з Москвою. Але по­
при повагу до Виговського, його задум - Гадяцька угода - викликав
серйозні заперечення Грушевського, хоча й переважно соціяльного
характеру. Історик фактично суперечив давній традиції польської та
української історіографії вітати якщо не результати Гадяцької унії,
то наміри її авторів. В українській історіографії він добачав прояви
цієї тенденції у працях Миколи Костомарова, а також Володимира
Антоновича та його учнів57. Відкидаючи цю традицією, Грушевський
натомість підтримував погляди, які вперше висловив Василь Вовк-
Карачевський, засудивши авторів угоди за нехтування інтересів про­
стого народу.
Його аналіз Гадяцької угоди містить чимало елементів народниць­
кого і національного дискурсів. Згідно з принципами народницької іс­
торіографії, Грушевський інтерпретував цю угоду як реакцію козацької
старшини на дії демократичних елементів Запорозької Січі. Він уважав,
що коли низові козаки, змагаючись зі старшиною, повернули в бік Мо­
скви, старшина об’єдналася з давнішніми ворогами, поляками, прагнучи
захистити свої станові привілеї в рамках соціяльного ладу Речі По­
сполитої58. На думку Грушевського, ідея сперти майбутню українську
державу на шляхту походить від намагань старшини здобути контроль
над західноукраїнськими землями, де козацтво як таке мало мізерну
соціяльну підтримку. Звісно, історик схвалював ідею об’єднати всі укра­
їнські етнічні землі в одній державі, але вважав «тяжкою іронією..., що
якраз західні провінції були вирвані з складу В. Кн. Руського при остан­
нім редагуванню Гадяцького акту»59.
Отже, критикуючи Гадяцьку угоду, Грушевський не обмежувався
засудженням її антинародного характеру, а й показував її вади під
кутом зору українських національних інтересів. Неспроможність вра­
хувати інтереси селянства і зібрати в задуманому Великому князівстві
Руському всі українські етнічні території Грушевський закинув авторам
Гадяцької угоди ще в статті 1898 року про добу Хмельницького60. Через
тридцять з лишком років в останньому томі «Історії» він повернувся до
цієї інтерпретації і погодився з Вячеславом Липинським, який у розвідці
«Dwie chwile z dziej6w porewolucyjnej Ukrainy» оголосив Гадяцькі статті
невдачею з погляду територіяльної експансії козацької держави, її між­
народних стосунків, авторитету її лідера і статусу козацтва взагалі41.
Неприйняття Гадяцької угоди запорожцями Грушевський витлумачив
300