Розділ 5. Повернення у революцію
Попри ці й інші непослідовності та суперечності у трактуванні істориком юридичного й політичного значення Переяславської угоди( а в працях, написаних за тридцять з лишком років, це річ неминуча), очевидно, що за всіма його текстами на цю тему стоїть один керівний принцип. Послідовно розглядаючи Переяславські домовленості як дипломатичну угоду, Грушевський спростовував телеологічний погляд, нібито ця угода була поворотним моментом в українській історії, відкидав обґрунтування прихильників всеросійської єдности і критикував оцінку угоди Вячеславом Липинськом як зламу в боротьбі України проти Польщі й важливого кроку на шляху до незалежности. На думку Грушевського, Переяславська угода служила безпосереднім потребам уряду Хмельницького наприкінці 1653- на початку 1654 року, а на момент укладення не надто відрізнялася від формального визнання турецького протекторату за кілька років перед тим. Він уважав також, що позитивний ефект угоди майже вичерпався на момент смерти Хмельницького і вже зовсім зійшов нанівець за Виговського внаслідок Гадяцької угоди( 1658) з Річчю Посполитою54.
Аналіз гетьманування Івана Виговського в останньому томі « Історії » дає добре уявлення про те, як змінювалося бачення Грушевським ролі, яку відіграли в історії України її західні сусіди, поляки. Чимало сторінок у своїх працях історик присвятив спростуванню історіографічної традиції, яка розглядала польське панування на українських територіях у термінах « цивілізаторської місії » 55. Він не лише вітав вибух повстання під проводом Хмельницького, а й давав найсуворіші оцінки полякам та їхній політиці в Україні. Водночас в останніх томах « Історії » вже не знайти того антипольського духу, властивого попереднім томам. Від 1654 року козацька Україна мусила боротися на два фронти: проти Польщі й Москви,- і головною загрозою інтересам України поставала саме Москва. Тому Грушевський уже не так беззастережно підтримував будь-які антипольські ініціятиви козаків. Приклад- розповідь про ухвалу старшинської ради навесні 1655 року поновити війну з Річчю Посполитою. Він був певен, що цю зміну в політиці Хмельницького спричинила перемога антишляхетських і антипольських кіл козацької старшини, і не схвалював її. Він уважав, вважаючи загалом новий курс помилковим, на його думку, і вірив, що було би набагато корисніше, якби Гетьманат і далі маневрував між Москвою і Варшавою56.
Так само без виразних антипольських почуттів Грушевський розглядав Гадяцьку угоду, за якою козацька Україна мала повернутися
299