Частина друга. Нація і клас
шила Переяславську угоду, а тому Україна не має жодних зобов’ язань перед Москвою.
Корені цієї арґументації сягають політичних вимог, які висувала козацька старшина наприкінці XVII й особливо у XVIII столітті. На початку XIX століття ідею козацьких вольностей, ґарантованих російськоукраїнською угодою 1654 року, популяризував автор « Історії Русів », але в модерний український політичний дискурс її вперше запровадив Микола Міхновський у брошурі « Самостійна Україна »( 1900) 48. У ній Міхновський доводив, що Росія порушила права України, ґарантовані Хмельницькому в Переяславі, і закликав відновити українську державність. Правовий і, по суті, неісторичний підхід Міхновського попервах не збудив до реакції українських істориків. Але 1917 року ситуація кардинально змінилася. Не лише ідея незалежности знайшла речників і під кінець року здобула безпрецедентну популярність серед політичних лідерів та широких мас, а й пуризм істориків поступився перед вимогами моменту49. За тих обставин сучасники Грушевського чекали, що він пояснить загалові значення Переяславської ради для історії російсько-українських стосунків і для вимог української політики зокрема. У відповідь на ці очікування Грушевський 1917 року50 видав брошуру про Переяславську угоду і звертався до цього питання в інших тогочасних працях про історію та політичні завдання українського руху51.
Погляди Грушевського на значення Переяславської угоди для України сформувалися з плином часу. На початку кар’ єри він розглядав Україну як автономну одиницю, яка хотіла зберегти « повну автономію » під владою московського царя; згодом, під час і після революції- вважав її де факто незалежною державою. Якщо спершу Грушевський писав, що московська влада прагнула звести статус України в Московському царстві до рівня звичайної провінції і відмовлялася надати їй права навіть « провінціяльної автономії », то пізніше він стверджував, що царська влада не могла мати таких намірів, зважаючи на фактичну незалежність України до укладання угоди52. В останніх томах « Історії » Грушевський ще раз переглянув свої уявлення про правовий характер Переяславської угоди. У дореволюційних працях він згоджувався з російським істориком права Васілієм Сєрґейвічем у тому, що Переяславська угода- це персональна унія, а після революції дійшов висновку, що вона запроваджувала московський протекторат над Україною. Іноді він ще називав Переяславський договір тимчасовим військовим союзом, угодою рівних за статусом сторін тощо53.
298