Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Page 298

Частина друга. Нація і клас
торіографії. Але він розглядав Хмельниччину не як боротьбу за визво­
лення руського/російського народу з польського ярма, а як боротьбу за
національне й соціяльне визволення українського народу. Православний
елемент він уважав складником не російської, а української національ­
ної свідомости й традиції, а соціяльний аспект пов’язував з переважно
селянським характером української нації в часи повстання.
Чи змінилися погляди Грушевського на роль національного чинника
внаслідок революції 1917 року? На це питання немає простої відповіді.
З одного боку, в совєтських томах «Історії» не знайти такого пристрас­
ного наголошування важливости національного чинника, як у VIII томі.
З другого боку, Грушевський, як ніколи раніше, цікавиться вираженням
національної ідентичности. У вступі до ЇХ тому він відзначив, що осо­
бливу увагу звертав на прояви української національної свідомости, і
дуже стішений, що зібрані для книжки нові матеріяли містять відповідні
приклади42. В останніх томах «Історії» він уже не мусив доводити сам
факт наявности української політичної і культурної програми в діях
лідерів та рядових учасників повстання. Коли повстання здобуло успіх
і українські козаки створили власну державність, Грушевський цілком
логічно зосередив увагу на Гетьманаті, припинивши невтомні пошуки
мінливого об’єкта української національної історії.
Як і в працях до 1917 року, в совєтських томах «Історії» Грушев­
ський розповідав історію української нації на тлі історії інших націй ре­
гіону. В його історичному наративі «іншими» були безпосередні сусіди
українців: росіяни, поляки і білоруси (які викликали особливу симпатію
в історика, бо разом із українцями становили об’єкт польського та мос­
ковського поневолювання). Грушевський визнавав існування (спільної)
українсько-білоруської ідентйчности в середині XVII століття, але роз­
глядав білорусів як окремий народ і порівняно мало уваги приділяв діям
козаків у Білорусі. Хоча після 1654 року козаки куди дужче прагнули
контролювати окремі землі Білорусі, ніж Західну Україну, Грушевський
завжди розглядав західноукраїнські справи козаків з більшим інтер­
есом і натхненням, ніж їхні дії і політику в Білорусі. Як національний
історик, котрого передусім цікавили українці та їхня етнічна територія,
він особливу увагу приділяв історичним зусиллям зібрати всі українські
етнічні території в межах однієї держави43.
Ставлення Грушевського до білорусів істотно відрізнялося від його
ставлення до інших сусідів України - росіян. Хоча він украй критично
оцінював спроби представляти Україну й українців безпорадними жерт­
296