Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | страница 289

Розділ 5 . Повернення у революцію
них України і Білорусі, а й столицю Великого князівства Литовського
Вільно. Коли протестантська Швеція і Трансильванія вступили у війну
й увійшли до Речі Посполитої з півночі й півдня, а литовські маґна-
ти-протестанти стали на бік одновірців, колись потужна Польсько-ли­
товська держава опинилася на межі краху. Здавалося, ще трохи - і
кінцевої мети тогочасної зовнішньої політики козаків буде досягнуто.
Але тут інтереси козацького гетьмана і московського царя розі­
йшлися. Богдан Хмельницький мріяв про повну поразку давнього ворога
козаків, а цар боявся посилення шведів у регіоні і 1656 року, зіґнору-
вавши союзників-козаків, підписав мир із Річчю Посполитою. Хмель­
ницький натомість шукав союзу зі Швецією і Трансильванією, підважу­
ючи, якщо не порушуючи договір 1654 року з Москвою. Його смерть
1657 року відсунула в часі розрив козаків з царем, але він таки стався
1658 року. Наступник Хмельницького, гетьман Іван Виговський, підпи­
сав Гадяцьку угоду з Польщею, за якою козацька Україна приєднува­
лася третім партнером у Речі Посполитій до Польщі й Литви. На цю
угоду не пристала більшість козацької старшини, яка відкидала саму
думку про повернення під польську владу, а Москва виступила військом.
Виговського було повалено, а його коротке гетьманування (1657-1659)
розпочало новий етап московсько-польської війни за Україну, у якій
козаки воювали один з одним під різними прапорами і на чолі із геть-
манами-суперниками1.
Як Грушевський тлумачив цей важливий період української історії
і як його трактування співвідноситься з його загальним баченням укра­
їнської і російської минувшини? Щоб відповісти на це питання, тре­
ба розглянути взаємозв’язок двох найважливіших дискурсів у працях
історика - народницького і національного. Грушевський досліджував і
писав про Хмельниччину більше половини свого життя, починаючи від
статті 1898 року про Богдана Хмельницького та його добу і закінчуючи
книгою другою IX тому «Історії України-Руси» 1931 року. Навряд чи є
тема, яка краще демонструє еволюцію історичних поглядів і політичних
симпатій Грушевського за понад тридцять років його наукової діяль-
ности. Водночас ця тема дає унікальну нагоду проаналізувати взаємо­
залежність таких елементів історієписання, як джерело, дослідження й
парадигма, в процесі демонтажу імперських та конструювання націо­
нальних наративів.
287