Частина друга. Нація і клас
героя від часів св. Володимира- гетьмана Богдана Хмельницького. У цей період сталися дві важливі події, які з багатьох поглядів визначили майбутні стосунки України з двома потужними сусідами, Росією і Польщею. Перша- антипольське повстання 1648 року, друга- Переяславська угода 1654 року між Гетьманатом і Московією, за якою козацька Україна стала московським протекторатом. Інтерпретація цих подій могла або працювати на формування окремої української національної ідентичности, твореної в опозиції до двох головних « інших »- польської і російської, або підважувати цей проект. Доба Хмельницького, як її зображувала українська історіографія XIX століття, пов’ язувала два головні міти українського національного відродження- міт козацтва і міт народу. Українські діячі вважали також, що в цей період виникає окрема українська ідентичність, а нова державницька школа української історіографії вбачала в ньому колиску ранньомодерної української державности.
Роки Хмельниччини були багатими на переломні події. Після кривавого, але переможного повстання 1648 року проти польського панування і створення внаслідок Зборівської угоди 1649 року з польським королем козацтво стало важливим політичним чинником у Східній Европі. Відтепер на нього зважала не лише Річ Посполита, а й інші сусідні держави- Московія, Османська імперія та її васали Кримське ханство, Молдавія і Волощина. Навіть після катастрофічної для Війська Запорозького битви під Берестечком( 1651), коли за умовами Білоцерківського миру підвладні козакам території істотно зменшилися, Гетьманат зміг відновити сили і завдати поразки польській армії під Батогом( 1652). Богдан Хмельницький змусив молдавського господаря Васілє Лупу віддати доньку за свого сина Тимоша і в такий спосіб приєднався до ексклюзивного клубу східноєвропейських володарів.
Дальша боротьба з Річчю Посполитою, як-от безрезультатна битва під Жванцем( 1653), штовхала Хмельницького шукати допомоги у сильнішої держави. Спершу серед можливих протекторів козацької держави розглядали турецького султана, але врешті-решт у січні 1654 року козацька еліта на Переяславській раді обрала московського царя. Цар, на відміну від султана-мусульманина, був однієї віри з козаками і пропонував допомогу у війні з Річчю Посполитою. Успіхи об’ єднаного московсько-козацького війська перевершили всі сподівання. У Речі Посполитої відвоювали не лише більшу частину сучас
286