Частина друга. Нація і клас
сприяла українському націєтворенню. Його внесок- це робота у ВУАН, де він організував історичні установи, видання журналу « Україна » і, не останньою чергою, творення історичного й літературного національних наративів- продовження історії України й української літератури. Беручи участь у публічних дискусіях, особливо протягом перших чотирьох років життя в Україні, Грушевський просував українську науку й культуру, підтримував і розвивав зв’ язки Совєтської України з Галичиною та Буковиною, боронив права української науки й культури в СССР.
Немає сумніву, що, повернувшись в Україну, Грушевський діставзмогу зробити для подолання ідеологічної спадщини імперської Росії й розвитку української національної ідентичности набагато більше, ніж в еміграції. Більшовики не лише визнали існування української нації, культури й історії, а й майже всі 1920-ті роки надавали організаційну підтримку й ресурси для запровадження своєї візії нового міжнаціонального устрою, за якого, принаймні в теорії, Росія й Україна вважалися рівними партнерами в Совєтському Союзі. За цих обставин ліві інтелектуали, як-от Грушевський та його колеґи-есери, трактували більшовицький режим як природного спільника. Більшовики, своєю чергою, здобували від такого союзу не лише кваліфіковані кадри, які поверталися в Україну і брали участь у будівництві соціялізму, а й часткову легітимацію режиму в очах численних опонентів усередині країни і за кордоном. Мінлива доля тих, хто повернувся, зокрема Грушевського та його колег, безпосередньо залежала від змін більшовицької політики, але, як чітко показують внутрішньопартійні й чекістські документи, режим їм ніколи повністю не довіряв.
Судячи з тогочасних совєтських публікацій і секретних звітів НКВС, які нині доступні науковцям, Грушевський за десятиріччя роботи в СССР начебто відбув приголомшливу політичну еволюцію. Повернувшись у Совєтську Україну 1924 року як колишній член УПСР, він засудив усі емігрантські антисовєтські політичні організації і якийсь час був головним кандидатом від влади на посаду президента ВУАН. На початку 1930-х років, згідно з документами ДПУ, він буцімто об’ єднався з колишніми колегами по партії в підпільній антисовєтській організації- Українському національному центрі, який готував збройне повстання проти кремлівського режиму. На підставі цих обвинувачень історика арештували, потім відпустили й заслали до Москви. З матеріялів більшовицької пропаганди випливає, що Грушевський спершу підтримав совєтську владу, бо вона прихильно поставилася до української державности, але згодом
280