Частина друга. Нація і клас
ване в одному літературному часописі оповідання, що його сприйняли як націоналістичний випад проти Грушевського, котрого тоді вважали лояльним режимові. Отож оповідання розцінили як небезпечне, а незалежного автора вирішили остракізувати. 1928 року влада розгорнула ще активнішу кампанію проти Сергія Єфремова, який надрукував статтю у львівській газеті « Діло », недосяжній для совєтського режиму. Врештірешт це привело до арешту Єфремова і сфабрикованої карної справи Спілки визволення України226.
Видання Академії наук попервах не підлягали совєтській цензурі і тому були набагато вільнішими за решту совєтської преси, але невдовзі і їх почала контролювати неофіційна цензура. Єфремов у щоденнику завважив головну різницю між старою( царською) і новою( совєтською) цензурою. Стара цензура обмежувалася забороною друкувати певні матеріяли, ворожі до чинного ладу, а нова пішла далі й вимагала друкувати матеріяли, прихильні до режиму. Приклад- вимога совєтської цензури, щоб Грушевський написав статтю до річниці з дня народження Леніна227. За таких обставин традиційне значення публічних заяв чільних діячів нівелювалося, і мляві декларації Грушевського на підтримку режиму й ентузіастичніше засудження Празького наукового конгресу 1926 року набули нового змісту. Як свідчать документи ДПУ, побутувало переконання, що історика змусили виступити з такою заявою, тож її попросту зігнорували. Поступово в СССР сформувався імпліцитний код публічного дискурсу, коли гіперболізовані вияви вдячносТи владі служили сиґналом-попередженням для публіки, яка почала розуміти, що такі заяви старшого покоління науковців, митців і письменників не можна сприймати всерйоз228. У рамках щільно контрольованого публічного дискурсу інакше тлумачилося мовчання. Небажання Єфремова писати до совєтських видань трактували як образу владі, що змушувала його друкуватися в підконтрольних виданнях для вияву лояльности. Те, що Грушевський не засудив публічно членів Спілки визволення України, влада й громадськість розцінили як виклик режимові.
Після серії публічних « дискусій », влаштованих владою щоби « викрити » й « ідеологічно роззброїти » Грушевського та його школу, залишки від історичних установ ВУАН було повністю розформовано й вичищено або вони опинилися в руках наукових конкурентів. Грушевському так і не дозволили повернутися до Києва. Наступні роки позначені голодомором та офіційною атакою на послідовників націонал-комунізму в лавах партії. Микола Хвильовий і Микола Скрипник, члени КП( б) У, чиї
276