Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Page 273

Розділ 4. Червона Україна
в Києві і Харкові оперетковий суд з метою дискредитувати історика
та його ідеї. Важливо було також узаконити повномасштабний наступ
на колеґ та учнів Грушевського й на українську інтелігенцію загалом.
Імовірно, Грушевський перший український науковець із дореволюцій­
ним реноме, якого влада намагалася знищити за допомоги публічних
«диспутів». Того самого року відбулися інші заходи, які мали на меті
викрити «справжні» погляди академіків Костянтина Воблого і Леоніда
Яснопольського та розкритикувати буржуазну схему української істо­
рії Олександра Оглоблина, тогочасного опонента Грушевського213.
Три «диспути» Грушевського пройшли в Києві у травні 1931 року: в
колишньому будинку Центральної Ради, конференційній залі Академії
наук та в київській опері214. Під час цих ретельно організованих пуб­
лічних дискусій партійні науковці мали розбити немарксистські і ніби­
то антисовєтські погляди історика. Присутня на цих заходах Наталія
Полонська-Василенко згадувала, що найбільшим лихом було слухати
«покаянні» промови колишніх учнів і працівників Грушевського, яких
змусили засудити «помилки» свого вчителя. Вона також завважила лю­
дей, яким вистачило сміливости заперечувати обвинувачення215. Хтось
невідомий на «диспуті» 5 травня 1931 року навіть написав у президію
анонімну записку про те, що Грушевський очолював боротьбу україн­
ського народу за визволення216.
Тексти промов декого з учасників цих «диспутів», надруковані зго­
дом у чільних українських журналах, дають змогу краще зрозуміти
характер обвинувачень, які режим використовував проти справжніх і
уявних своїх ворогів. Перероблений виступ Андрія Річицького про соці­
ологічні погляди Грушевського з ’явився у травневому числі «Більшовика
України» за 1931 рік, головному теоретичному журналі КП(б)У. Як і
слід очікувати від промови на політично заанґажованому заході, Річиць-
кий не просто таврував методологічні «помилки» історика, а й висунув
кілька політичних обвинувачень. Він заявив, що Грушевський ніколи не
був революціонером-народником і саме на його совісті перехід Франка
з революційної народницької платформи до націонал-демократів. Як
ідеолог він представляв позицію української буржуазії «кадетського»
табору (тобто членів російської Конституційно-демократичної партії).
Його прихильність до УПСР Річицький характеризував не як наслідок
справжньої еволюції його поглядів, а як опортуністичний хід, щоб здо­
бути вплив на маси. Той факт, що під час «диспуту» Грушевського обо­
роняв його колишній ворог (і колишній кадет) Михайло Могилянський,
271