Частина друга. Нація і клас
лися не головної праці Грушевського, « Історії України-Руси », а його політичних текстів доби революції та післяреволюційних публікацій у журналі « Україна » про українську національну історіографію й культурне відродження XIX- початку XX століття. На статті в « Україні », марксистські критики нападали ще 1927 і 1929 року, а Микола Скрипник одного разу навіть прилюдно сказав, що журнал під маскою науки друкує політичні статті. Тож не дивно, що ці публікації стали підґрунтям для наступу Хвилі на Грушевського.
Хвиля заявив, що « Україна » не друкує статтей на важливі для совєтського суспільства теми- приміром, про класову боротьбу й історію революційного руху. Він закидав, що видання не стало « архівним журналом », натомість береться до політики, що редактор часопису Грушевський не лише свідомо перекручує українську історію й культуру, а й пропагує буржуазний націоналізм. Він розвинув обвинувачення, які у зв’ язку зі статтею « Ганебної пам’ яті » 1926 року висував Олександр Шумський. Хвиля повторив також закиди, висловлені раніше Власом Чубарем і Володимиром Затонським, котрі стверджували, що саме Грушевський приєднався до комуністів, долучаючись до українського націєтворення, а не навпаки. У наступі на історика були й нові важливі моменти. Щоб іще більше здискредитувати журнал і його редактора в очах совєтських читачів, Хвиля зобразив « Україну » пропагандистською трибуною не лише націоналістичних і буржуазних, а й релігійних ідей212.
Зі сторінок статті Хвилі Грушевський постає політичним ворогом держави, який збирає прибічників для збройного повстання. Висновок напрошувався сам собою: таким людям одне місце- за ґратами. Головною метою цієї статті як раз і було виправдати арешт Грушевського. Виступаючи проти історика, Хвиля не просто перекручує і вириває з контексту його заяви, а й фальсифікує їх. Зокрема, він приписав Грушевському тезу, нібито національне питання не можна вирішити в рамках пролетарської держави, і стверджував, що, пишучи про « емоційні », на відміну від « раціональних », аргументи українських активістів XIX століття, Грушевський насправді закликав до збройної боротьби з пролетарською революцією. Завершував Хвиля свій випад проти Грушевського й « України » зауваженням, що журнал не засудив діяльність Спілки визволення України, бо, редактор журналу не погоджувався з вироком пролетаріяту « злочинцям ».
Навесні 1931 року під час фактичного домашнього ув’ язнення Грушевського в Москві влада під виглядом наукової дискусії організувала
270