Розділ 4. Червона Україна
значився на способі написання « совєтських » томів його « Історії »: томи IX і X багаті на джерельні матеріяли і дуже скупі на авторські інтерпретації подій. Дослідження Грушевського, яке спиралося передусім на маловідомі або й зовсім невідомі джерела з московських архівів, неабияк збагатило уявлення сучасників про той період і представило багато подій і тенденцій середини XVII століття у новому світлі. Особливо це стосується дипломатичної історії: Грушевський з досі неперевершеною ретельністю дослідив дипломатичні стосунки козацької держави з Московією, Польщею, дунайськими князівствами і Швецією в переламні 1654-1658 роки( між Переяславською та Гадяцькою угодами).
Продовжувати свій opus magnum в Україні було для Грушевського справою непростою, зокрема зважаючи на його інтерес до архівних матеріялів. Звичний цикл роботи над « Історією », коли до архівних пошуків для майбутніх томів залучалися студенти, а сам професор завершував поточний том, було порушено. До того ж нотатки Грушевського та копії документів про Хмельниччину згинули у воєнних лихоліттях, а потім під більшовицьким обстрілом Києва згорів його будинок151. Тож коли Грушевський повернувся до Києва й у листі Буценкові креслив плани на майбутнє, « Історію » серед найближчих завдань він не згадав, пояснивши: « Я хотів продовжити також велику“ Історію України-Руси”, що спинилася на 1650 році( том VIII). Але що заготовлені матеріяли згоріли в нашім домі в 1917, то треба часу, щоб їх зібрати заново і відновити роботу » 152.
У жовтні 1924 року Грушевський вирушив з Києва у коротку поїздку до Харкова, Москви й Ленінграда. Там він поновлював колишні та нав’ язував нові наукові контакти і знайомився з новими архівними порядками, наміряючись поновити працю над багатотомною « Історією » 153. Результати поїздки його задовольнили. У листі до Студинського з Ленінграда, називаючи його по-дореволюційному Санкт-Петербурґом, він писав: « Розглядався в умовах наукової праці- з огляду на свої пляни продовження великої історії. Бачу, що в Київі не маємо чого дуже нарікати на умови праці, лиш працювати!» 154. Саме до цього і взявся Грушевський. У Києві він почав підготовчу роботу над « Історією » так, як це було у Львові,- організовуючи археографічні експедиції та залучаючи до участи в них молодих істориків. Ще в листі Студинському з Ленінграда він просив давнього друга підшукати вправну людину, котра попрацювала б для нього в архівах Львова і Кракова, обіцяючи заплатити за послуги155. У травні 1925 року він знову просив Студинського
17 * 259