Частина друга. Нація і клас
ський перевидав в еміграції 1922 року. Клопоти емігрантського життя, брак архівних матеріялів і дедалі важчий доступ до бібліотек унеможливили доопрацювання « великої історії » за кордоном145.
В еміґрації Грушевський зосередився на організації Соціологічного інституту у Відні, студіював історію первісних суспільств, що завершилося публікацією монографії « Початки громадянства( Генетична соціологія)»( 1921), і почав працювати над багатотомною « Історією української літератури », яка, на відміну від « Історії України-Руси », не вимагала архівних розшуків. Як завжди, роботі над науковими проектами він віддавав більшість свого часу та сил. Він написав чотири томи « Історії української літератури », три томи вийшли друком ще в еміґрації. Рукопис четвертого тому він забрав в Україну, де його надрукували 1925 року. За кордоном Грушевський перевидав кілька старих праць, головно заради грошей, але й завдяки дедалі більшому попиту на них. Особливо важливим було нове видання VIII тому « Історії », адже друга частина цього тому вперше вийшла накладом лише 500 примірників, а цілий наклад третьої частини загинув у Москві 1918 року. Цю частину передрукували з єдиного вцілілого примірника, який Грушевському пощастило роздобути в друкарні146.
Наприкінці 1923 року, коли Грушевський з родиною остаточно вирішили повернутися, історик попросив Кирила Студинського знайти кілька книжок, які він хотів узяти з собою в Україну. « Як дістанусь до Київа,- писав Грушевський,- хочу взятись зараз за продовженнє великої“ Історії” 1650-1725 » 147. Дві з трьох книжок, що їх історик просив Студинського відшукати у його покинутій львівській бібліотеці, прямо стосувалися планованої роботи над « Історією ». Одна з них- збірка листів папських нунціїв, які стосувалися повстання Хмельницького, за редакції його колишнього студента Степана Томашівського. Друга- багатотомна збірка статтей Людвіка Кубалі, якого Грушевський згодом назве найбільшим панегіристом Хмельницького148.
Після повернення Грушевський старався вберегти свої видання від нових політичних впливів. У передмові 1921 року до другого видання третьої частини VIII тому « Історії » він писав: « Не роблю... змін, щоб не вносити до викладу ніякої“ політики”, навіяної подіями останніх літ. Нехай буде такою, якою писалась тоді, коли Українців ще не ділила нинішня політика » 149. Бажання уникнути впливу мінливих політичних обставин він висловив й у вступі до IX тому « Історії », який вийшов друком 1929 року150. Є підстави вважати, що опір зовнішньому тиску по
258