Розділ 4. Червона Україна
В її свідомості панував лише образ великої соборної України та її духовного вождя- академіка Михайла Грушевського » 125.
Офіційна лінія стосовно ювілею Грушевського оприявнилася на святкуванні у промовах представників партії й уряду. Панас Любченко від Київського губвиконкому й Леонід Левицький від Головнауки126 вимагали, щоб Грушевський прямо висловив своє ставлення до совєтської влади. На відміну від представників інших наукових дисциплін, казали вони, історики не можуть стояти осторонь політики, і закликали Грушевського прийняти пролетарську революцію та совєтський лад не тільки за формою, а й за суттю. Від Грушевського жадали формальної заяви про лояльність совєтській владі, про підтримку комуністичної політики в Україні й визнання нового режиму законним спадкоємцем дореволюційного українського національного руху.
Якої с £ ме демонстрації політичної лояльности чекала влада від Грушевського, видно з опублікованих матеріялів ювілею 1927 року іншого видатного історика Дмитра Багалія, котрий, як тоді казали, всім серцем прийняв більшовицьку революцію. Історик Наталя Полонська-Василенко, прибічник Багалія у конфлікті академічних фракцій, уважала його ювілей реакцією керівної групи ВУАН на чолі з Єфремовим і Кримським на ювілей Грушевського, що дістав від академії лише формальне схвалення127. Судячи з опублікованих промов, організатори Багалієвого святкування доклали всіх зусиль, щоб перевершити Грушевського. Попри повну підтримку влади і Президії ВУАН, цей ювілей не здобувся на велику увагу громадськости, однак його представили як « українське національне свято, демонстрацію сили української культури »- ті самі речі, що їх Політбюро не хотіло допустити на ювілеї Грушевського128. Григорій Костюк, який був на обох церемоніях і слухав на святі Багалія виступ російською мовою впливового члена українського Політбюра Павла Постишева, вважав офіційні привітання Багалієві прямим викликом Грушевському та його інтерпретації української історії129.
Лояльність Багалія до нового режиму та його намагання покладатися у своїх працях на марксистську методологію створили в очах влади ідеальний образ українського історика й культурного діяча. Партійні керівники хотіли, щоб цьому образу відповідав і Грушевський. Політичні дивіденди від такої метаморфози Грушевського були б набагато більшими, ніж Багалієві. Українські політичні й культурні кола ніколи не вважали його своїм лідером, на відміну від Грушевського. Наскільки той брав гору над Багалієм не лише як політична фігура, а і як науко
253