Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Page 252

Частина друга. Нація і клас
мінний від випадку Грушевського, бо йдеться про комуніста, який за­
губив орієнтири в ідеологічній боротьбі і покинув пролетарський табір.
І якщо для Грушевського прощення немає, то врятувати Хвильового для
комуністичної справи варто.
У вересні 1926 року, за два місяці до атаки Шумського на Грушев­
ського, українське Політбюро обговорило ставлення партії до незабар­
ного ювілею Грушевського - шістдесятої річниці з дня народження і
сорока років наукової кар'єри114. Політбюро переймалося головно тим,
щоб ця подія не перетворилася на загальнонаціональне святкування115.
У цій справі було створено спеціяльну комісію Політбюра у складі Во­
лодимира Затонського, Фьодора Корнюшина, Олександра Шумського
й Панаса Любченка. Ухвалили, щоб журнал «Життя і революція» від­
значив ювілей двома статтями - про наукову і про політичну діяльність
Грушевського. Члени Політбюра хотіли мати політичні дивіденди з фак­
ту його повернення в Україну, тому рекомендували авторові майбутньої
статті про політичну діяльність ювілянта змалювати його політиком, у
якого не було майбутнього, доки він керувався ідеологією дрібнобур­
жуазного націоналізму, та, попри всі помилки, він знайшов мужність
визнати позитивні зміни, що їх принесла пролетарська революція. Ще
авторові порадили наголосити на тому, що Грушевський начебто відки­
нув свої старі погляди116.
Прикметна риса нового курсу партії стосовно політики україніза­
ції - рекомендація Політбюра наголосити у статті, що не більшовики
звернулися до Грушевського, а сам Грушевський, символ тяглости укра­
їнських культурних традицій, прийшов д о більшовиків. Тут Політбюро
відверто заперечувало його тезу про те, що офіційна політика украї­
нізації вказує на відхід влади від старої антиукраїнської орієнтації і є
спробою легітимізувати новий режим, привласнивши платформу укра­
їнських національних партій. У вже згаданій промові на засіданні Голо-
внауки в січні 1926 року Грушевський про діяльність ВУАН сказав так:
«І от коли вона почала енергійну будову сього найвищого культурного
українського осередку, вимріяного поколіннями українських діячів, - се
в очах українського громадянства стало немов символом того, що ся
Радянська влада приймає на себе історичні українські національні за­
вдання»117.
Від травня 1926 року, коли українське керівництво, виконуючи на­
каз Сталіна перебрати на себе культурний розвиток в Україні і звільни­
ти його від впливу «націонал-ухильників», пришвидшило мовну й куль­
250