Частина друга. Нація і клас
шевський заявив, що хоч « дзвін 1876 року » потонув, та його звуки досі чути з-під хвиль ", маючи на увазі, що попри скасування обмежень, накинутих українському національному рухові Емським указом, політика підпорядковування української культури російській до сьогодні має своїх послідовників і адвокатів. Грушевський писав, що поборники російського « великодержавницького шовінізму » прагнуть забезпечити панівний статус російській мові, культурі й історії в українських шкільних програмах, відзначив спроби центральної влади обмежити переклади з західноєвропейських мов на « провінційні » мови, щоб зберегти за російською культурою роль « вікна до Европи » для неросійських культур СССР. Він засудив бажання Москви затримати розвиток високої культури неросійських національностей і звузити сферу місцевих мов до приватного вжитку. За його словами, центральна влада акумулює ресурси республік і використовує їх для розвитку всесоюзних інституцій, характер яких насправді російський. Грушевський не просто критикував рештки російського великодержавництва, а й пропонував позитивну програму розвитку української культури. Він оголосив своєю метою піднести українську мову й культуру в Україні до рівня, який посідали російські мова й культура в Росії.
Поза сумнівом, Грушевський звертався до набагато ширшої авдиторії, ніж пересічні читачі « України ». Статтю задумано як виступ у великій дискусії про майбутнє національних культур в СССР, яка с £ ме тоді відбувалася і в якій брали участь республіканські та всесоюзні функціонери100. Виходячи на совєтську публічну арену, Грушевський погоджувався з лексикою і правилами панівного совєтського політичного дискурсу. Стверджуючи, що мотиви нових русифікаторів не надто відрізняються від тих, на чиїй совісті була царська заборона на українську мову й культуру 1876 року, він прямо пов’ язував політику своїх опонентів із політикою царських урядовців, що в рамках панівного класового дискурсу мало делеґітимізувати супротивників.
Розвиваючи арґументи проти поборників російського культурного панування в Україні, Грушевський стверджував, що поновлення в СССР культурної боротьби, внаслідок якої посилиться або послабиться та чи та національність, компрометує саму ідею союзу совєтських республік. За його словами, перешкоджати українській нації досягнути культурного рівня, який вона могла мати навіть за капіталізму, означає дискредитувати соціялістичне будівництво в Совєтському Союзі, а надати російській культурі панівний статус в СССР все одно, що обмежити Совєтський
246