Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | 页面 245

Розділ 4. Червона Україна
котрі характеризували його як українського контрреволюціонера лівої
орієнтації й «убежденного самостийньїка» і загалом правильно оціню­
вали незмінність його політичних поглядів: «Политических взглядов,
как и правописания, не меняет, гнешся, но не ломается»79.
Однак владі Грушевський бачився меншим лихом, ніж група Єфре-
мова-Кримського. Як уже сказано, в середині 1920-х років Грушевсько-
го і його прибічників в академії влада вважала сменовеховцами, а його
опонентів - запеклими ворогами совєтського режиму. У промові на за­
сіданні ЦК КП(б)У 1927 року Лазар Каганович назвав історика серед
«бивших сменовеховцев які далі тримаються «либерально-зсеровских »
поглядів. На думку Кагановича, ця група не становила загрози режимо­
ві. Головну небезпеку він убачав у гурті російських і українських акаде­
міків, котрі сповідували конституційно-демократичну ідеологію, зокре­
ма, він згадав Єфремова як лідера купки академіків, відверто ворожих
до режиму80. Кагановичева оцінка політичної ситуації у ВУАН пояснює,
чому на той час партійні посадовці не лише підтримували Грушевського
і його адептів, а й просували його на президента ВУАН.
Кандидатуру Грушевського на посаду президента вперше розгляда­
ли ще під час заснування академії 1918 року. Пропозиція надійшла від
гетьмана Павла Скоропадського, і Грушевський відповів категоричною
відмовою81. Коли 1923 року його обрали до академії, так само була
група, яка пропонувала його кандидатуру на президента. Члени цієї
групи у приватному порядку інформували Грушевського про таку мож­
ливість82. У листопаді 1923 року член Політбюра Володимир Затонський
просив представника УССР у Празі Михайла Левицького натякнути
Грушевському, що в разі висунення влада підтримає його кандидатуру83.
Вже після повернення історика до Києва місцеве ДПУ запропонувало
харківському начальству висунути Грушевського на посаду президента,
мовляв, проти нього відкрито голосувати не наважиться жоден акаде­
мік. Інший варіянт, придуманий київськими чекістами, - оточити Гру­
шевського інформаторами й сексотами, які використовуватимуть його
авторитет в цілях ДПУ84. Харківське начальство не мало певности й від­
повіло киянам, що висувати Грушевського на президента немає сенсу,
бо він не дотримуватиметься інструкцій ДПУ, а якщо партійне керівни­
цтво попросить його схвалити політику партії, він може захотіти бути
обраним до ЦК, а це не можливо. Київському управлінню порадили
зосередитися на Єфремові. На той час головним завданням ДПУ було
плекати конфлікти всередині академії. З погляду харківського керівни­
ів *
243